РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об’єкти дослідження
Відповідно до поставленої мети ми провели порівняльний аналіз результатів
ендодонтичного лікування хронічних верхівкових періодонтитів, виконаного в один
сеанс, залежно від клінічного діагнозу, розмірів вогнищ деструкції в
періапікальній ділянці, стану апікальної констрикції й рівня пломбування
кореневого каналу стосовно рентгенологічної верхівки кореня зуба.
На першому етапі з всіх пацієнтів, які звернулися із хронічними верхівковими
періодонтитами, були відібрані пацієнти за наступними вимогами:
1. Наявність рентгенологічно визначеної деструкції кісткової тканини в
періапікальній ділянці.
2. Відсутність накладання рентгенологічної тіні коренів зубів у багатокореневих
зубах.
3. Відсутність клінічних проявів загострення при первинному зверненні.
Клінічне обстеження хворих на хронічний верхівковий періодонтит проводили за
єдиною загально прийнятою схемою, що включала опитування, анамнез, дані
об'єктивних та клініко-інструментальних досліджень. При огляді звертали увагу
на колір слизової оболонки, наявність нориць у проекції причинних зубів,
порівняльну перкусію, пальпацію альвеолярного паростка, симптом вазопарезу.
До лікування, під час лікування та наприкінці лікування проводили
рентгенологічне дослідження на радіовізіографі “Sidexis” виробництва фірми
SIRONA (Німеччина) . Аналіз отриманих даних зображено на
рисунку 2.1.1.
Рис. 2.1.1. Аналіз рентгенологічного дослідження зубів на радіовізіографі
“Sidexis”.
Кожен корінь зуба, що залучений до обстеження був оцінений на наявність
рентгенологічно визначеного вогнища деструкції. Ця інформація була основою для
порівняння дінамики змін вогнища періапікальної деструкції. Для постановки
діагнозу використовували класифікацію І. Г. Лукомського (1955).
Для вирішення поставлених завдань було обстежено 121 хворого на хронічний
верхівковий періодонтит віком від 16 до 62 років, з них чоловіків – 51
(42,14%); жінок – 70 (57,86%).
В дослідженні було проаналізовано 121 ендодонтично лікованих зубів у пацієнтів
з хронічними періодонтитами, які з'явилися для контрольного огляду не раніше
чим через рік після проведеного лікування. У звя’зку з тим, що в завдання
входило оцінити дінамику змін періапікальної деструкції, за вибраними
критеріями були вибрані хворі на хронічні гранулюючі – 58 (47,9 %) та
гранульоматозні – 63 (52,1%) періодонтити.
Робота виконана на інструментально доступних кореневих каналах 1-го типу. У
залежності від групової належності зуби були розподілені наступним чином, що
наведено у таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1
Групова належність ендодонтично лікованих зубів
Групова належність зубів
Абсолютна кількість
Різці
38
31,4
Ікла
17
14,1
Премоляри
28
23,1
Моляри
нижньої щелепи
38
31,4
Всього
121
100
Примітка. У молярів оцінювали ураження лише дистального кореня.
Лікування проводили в один сеанс згідно єдиного протоколу, у всіх випадках
стандартизованого. Після ізоляції зуба за допомогою рабердама проводилося
препарування.
Процедура препарування кореневого каналу виконувалася в напрямку до верхівки
кореня зуба методом «краун даун». При інструментальній обробці апікальної
частини кореневого каналу визначали розмір апікальної констрикції.
2.2. Методика виміру діаметру термінальної частини кореневого каналу
Робоча довжина кореневого каналу була визначена з використанням предоперативної
рентгенографії й фіксувалася в міліметрах. Для іригації у всіх випадках
застосовувався 3% розчин гіпохлориту натрію після введення кожного наступного
файлу. На рисунку 2.2.1 зображено вимір діаметра термінальної частини
кореневого каналу.
Рис.2.2.1. Вимір діаметра термінальної частини кореневого каналу.
У присутності розчину ЕДТА в кореневий канал уводили К-файл №15 приблизно на
відстань 3 мм до рентгенологічної верхівки кореня й, не обертаючи інструмент,
поступально просували його, занурюючи глибше на 1 мм. Якщо опору поступальному
руху не відзначалось, розміщували інструмент глибше ще на 1мм, і в такий спосіб
досягали положення файлу на відстані 1 мм від верхівки кореня зуба.
При відсутності опору подальшому просуванню інструмента на цю відстань вводили
наступний К-файл № 20, не обертаючи, повторивши процедуру із самого початку.
Якщо при цьому відчувався опір на відстані 1-2 мм від верхівки, то фіксували
розмір апікальної констрикції 0,20 мм, якщо вимірювальний файл не зустрічав
опір, то процедуру повторювали без насильницького проштовхування інструмента та
без обертання доти, поки який-небудь із них не зустріне опір. Фіксували розмір
цього файлу на рівні не більше 1 мм до верхівки кореня зуба.
Розміри апікальної констрикції при хронічних періодонтах варіювали від от 0,15
до 0,50 мм. Якщо термінальний діаметр був більше, ніж діаметр кінчика
інструмента № 20, то апікальна констрикція розглядалася як зруйнована.
2.3. Оцінка рівня обтурації апікальної частини кореневого каналу
Перед обтурацією канали були оброблені 1 хвилину з використанням ультразвукових
ендодонтичних інструментів і ретельно висушені. Обтурацію кореневих каналів
прагнули проводити відповідно до обумовленої робочої довжини каналу з
використанням методів холодної латеральної конденсації гутаперчі в 91 зубах
(75,2%).
Групу гарячої конденсації гутаперчі склали 30 зубів (24,8%), а саме, 18 зубів з
вертикальною конденсацією гутаперчі та з використанням методики «Термафіл» в 12
зубах.
У якості силеру використовували пасту на основі гідроокису кальцію “Сілапекс”
(фірма “Kerr”, США).
Оцінювалась щільність заповнення кореневого каналу. Критерії для оцінки:
«гарна» - гомогенна рентгенол