РОЗДІЛ 2
Система вивчення авторської позиції художнього твору у загальноосвітній школі в
процесі викладання української літератури
2.1. Теоретичне обґрунтування методичної системи вивчення авторської позиції на
уроках української літератури в сучасній школі
Учні 10–11 класів є яскравим прикладом старшокласників, і саме вони, з точки
зору психології, підлягають під визначення юнаки. Юнацький вік – це етап
формування самосвідомості й особистого світогляду, етап прийняття
відповідальних рішень, етап людської близькості, коли цінності дружби, кохання
можуть бути первинними. Раннє юнацтво – це початок справжньої дорослої,
складної як внутрішньо, так і зовнішньо адаптації до життя, включаючи прийняття
багатьох умовностей, соціальних норм, ролей та форм поведінки, що не завжди
відповідають актуальним внутрішнім установкам людини в даний момент часу і в
даній ситуації. Усе це разом взяте представляє старшого школяра, з точки зору
можливостей проведення психодіагностики, як достатньо зрілу людину. Та
підбираючи потрібний комплекс методик, що передбачаються для старшокласників,
необхідно орієнтуватися саме на те, що важливо і актуально саме для юнацтва.
Наприклад, прагнення до поглибленого самопізнання, до самовдосконалення, до
аналізу своїх почуттів та інтимних відносин – це найважливіші психологічні
проблеми юнацтва.
Сучасні психологи зазначають, що у процесі формування світогляду старшокласника
особливо важливою є проблема сенсу життя, яка займає все більше й більше місця
в роздумах учнів про себе і своє призначення. Пошук сенсу життя допомагає
молодій людині сприймати й чуже життя, в тому числі й долю літературного героя,
не як послідовність розрізнених подій, вчинків, а як цілісний процес, а також
максимально інтегрувати свої знання і досвід, активізувати власні здібності й
можливості для розв’язання життєвих проблем та досягнення значущих цілей.
Провідна роль у світогляді старшокласників належить ідеалам, які часто
набувають імперативної, тобто спонукальної сили, стають мотивами їхньої
діяльності. У старшокласників ідеал вже ґрунтується на загальних принципах, які
можуть бути зреалізовані в різних ситуаціях і свідчать про чітко усвідомлювану
моральну позицію. Перехід до узагальненого ідеалу є важливим етапом у розвитку
особистості. У виховні та навчальні методики, що передбачені для юнаків і юнок,
можна включати формулювання соціальних норм, деякі спеціальні наукові поняття.
Але в більшості випадків ці норми повинні формулюватися конкретно, з
використанням не стільки наукових, скільки життєвих понять, інакше вони можуть
виявитися недоступними для багатьох підлітків. Добре, якщо ці норми або правила
будуть проілюстровані прикладами з життя, що торкаються поведінки відомих
підлітку людей: батьків, однолітків, вчителів, героїв книг або фільмів.
Заслуговують у цьому випадку на особливу увагу також напрацювання класиків
психології: А.Адлера „Зрозуміти природу людини”, Б.Ананьєва „Про методи
сучасної психології”, „Людина як предмет пізнання”, М.Вертгеймера „Продуктивне
мислення”, Л.Виготського „Історія розвитку вищих психічних функцій”,
О.Леонтьєва „Проблеми розвитку психіки”, А.Маслоу „Мотивація і особистість”,
„Психологія буття”, Е.Фромма „Мати чи бути?”, праці з психодіагностики:
Л.Бурлачука „Психодіагностика особистості”, В.Дружиніна „Психологія загальних
здібностей” та „Основи психодіагностики” під редакцією О.Шмельова, українських
та зарубіжних вікових психологів: О.Асмолова „Психологія особистості”,
М.Савчина, Л.Василенко „Вікова психологія”, З.Карпенко „Герменевтика
психологічної практики”, І.Кона „Психологія старшокласника”, „У пошуках себе:
Особистість і її самосвідомість”, „Психологія особистості” під редакцією
Ю.Гіппенрейтер і А.Пузирея, праці з педагогічної психології: О.Власової
„Педагогічна психологія”, Г.Мюнстерберга „Психологія та вчитель”. Значне місце
у нашій роботі знайшли праці відомих психологів, теоретиків, які вплинули на
розвиток гуманістичного підходу до особистості (М.Вертгеймер, Г.Олпорт,
К.Роджерс, Е.Фромм), зокрема А.Маслоу, який отримав всезагальне визнання як
видатний представник гуманістичної теорії особистості та автор теорії
самоактуалізації особистості.
У процесі вивчення літературно-художнього твору слід враховувати вікові та
індивідуальні особливості психічного розвитку школярів. На органічну
спорідненість психологічних знань і естетичної концепції автора вказував
відомий американський психолог Г.Олпорт, який доводив, що психологічні методи
дослідження близькі самій природі художньої літератури. Також цей же психолог
стверджував, що „особистість – це не проблема виключно для науки або виключно
для мистецтва, вона існує і для того, і для іншого [133, с.101]”. Кожний підхід
має свої переваги, але обидва вони потрібні для комплексного вивчення духовного
багатства особистості.
Сучасний український психолог З.Карпенко визначає такі типові рівні естетичної
реакції читачів на поетичний текст: екзистенціальний рівень, що орієнтовно
відповідає двом найвищим ступеням суб’єктної ієрархії; морально-естетичний
рівень, пов’язаний з полісуб’єктним рівнем функціонування людини;
утилітарно-психологічний рівень, що відображає баланс взаємодії Я
(моносуб’єкта) і соціуму; психофізіологічний рівень відносного суб’єкта,
репрезентований елементарними емоціями і значними труднощами у їх вербалізації
[133, с.105]. Інший науковець – О.Алферов вказує, що психолого-педагогічна
компетентність учителя включає сукупність знань, умінь та навичок з психології,
здатність використовувати їх у роботі з учнями, оцінювати педагогічну ситуацію
та поведінку д
- Київ+380960830922