Формування готовності до викладання української літератури в студентів філологічних факультетів у процесі педагогічної практики

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
2.1. Обґрунтування експериментальної методичної системи формування готовності студентів-словесників до викладання української літератури
Розглянуті нами теоретичні засади формування готовності студентів-словесників до викладання української літератури в процесі педагогічної практики стали підґрунтям для розробки експериментальної методичної системи, спрямованої на визначення і формування рівня готовності майбутніх словесників до викладання української літератури в процесі перманентного практичного навчання. При цьому ми виходили з того, що в основі рівнів готовності мають бути професійні уміння, які формуються не розрізнено, ізольовано, а за вимогами раціональної системи навчання у вищій школі, яка передбачає взаємозв'язок всіх елементів педагогічного процесу та функціонує як трансферентна система - пов'язує теоретичні дисципліни, форми і види навчання функціональними перетинами, кількісний і якісний результат яких засвідчує професійну вправність майбутнього фахівця.
Модель трансферентної системи, запропонованої С.Архенгельським [14, с.311-312], ми інтерпретували і модифікували, виділивши серед видів навчання у вищій школі педагогічну практику, що диференціюється за формами залежно від курсу навчання: фольклорна (фп), І курс, діалектологічна (дп), ІІ курс, безвідривна (бп), ІІІ курс, навчально-залікова (нзп), ІV курс, на робочому місці вчителя-словесника або випускна (вп), V курс. Зазначені форми практик об'єднуються за принципом пересічної перманентності й утворюють самостійну методичну систему формування готовності майбутніх словесників до викладання літератури як складову загальної системи. У загальній системі-моделі (рис. 2.1.) виділяємо: М - множина змістових даних усіх дисциплін у взаємозв'язках із їх фахово-професійною спрямованістю та педагогічними практиками; T - часова шкала навчання у ВНПЗ (t1, t2, t3, t4, t5, tс.д.); N - число навчальних дисциплін, педагогічні практики, інші види робіт; Z - координата, що виражає множину станів: набуті студентами в процесі теоретичного і практичного навчання знання, вміння, навички в їх взаємозв'язках - показник стану теоретично-практичного навчання: Z = f (M); M = ц (Z); < Z, M > - платформа змістової та методично-вправнісної підготовки майбутнього фахівця на певному часовому відрізку:
Z1M1 Z2M2
t1 t2; t2 t3; ..., Z = (Z1, Z2, ..., Zn); Q -готовність
Рис. 2.1. Трансферентна система формування готовності до викладання української літератури.
Саме за описаною нами моделлю має функціонувати навчальний процес у вищій школі, оскільки він утворює цілісний об'єкт, в якому спостерігається стійкий порядок взаємопов'язаних і взаємодіяльнісних елементів системи. Основними ознаками системних об'єктів є: цілісність, структурність, взаємозалежність елементів структури, ієрархічність, чисельність .
Готовність майбутніх словесників до викладання української літератури, яку ми умовно виразили через Q, є результатом послідовних перетинів показників Z, M. Зі зміною часових показників (Т) відбуваються послідовні зміни в змісті готовності студентів до професійної діяльності. Готовність як взаємозв'язок теоретичної і практичної діяльності студентів виразимо такою залежністю: Q = F (З U МВ), де З - показник теоретичної (змістової) готовності; МВ - методична вправність студента у процесі неперервної педагогічної практики. Характер стану функції корисності кожної практики можемо визначити за умовною формулою
цn = ?К( Р ), де К - кількість професійно важливих методичних умінь, що формуються на відповідному часовому етапі безпосередньо в процесі певного виду педагогічної практики; Р - вплив професійно спрямованих предметів, їх понять на формування умінь (кількість пересічень із професійно спрямованими дисциплінами, їх поняттями, категоріями). Відповідно характер готовності (стартової, стійкої) має виражатися рівномірним функціональним станом та послідовним практичним відображенням через рівні готовності, що характеризують динаміку розвитку і становлення майбутнього словесника.
Таким чином, уміння викладати українську літературу у своєму розвитку і формуванні "проходять" шлях від простих до складних: уміння, що розвиваються на нижчому рівні (І-ІІІ курс), компенсуються, доповнюються уміннями, які формуються на вищому рівні (IV, V курси). Базуються уміння на ґрунтовних знаннях навчального матеріалу з літератури, суміжних дисциплін, методики його викладання. Загальний показник готовності студентів-словесників до викладання української літератури в процесі педагогічної практики можемо визначити за формулою:
(1.1)
де СП - сума показників готовності за досліджуваними параметрами, К - кількість параметрів, що покладено в основу діагностування (знань, умінь).
Для того щоб визначити кількісний показник параметрів, кількісні і якісні показники їх сформованості та рівень володіння ними (високий, достатній, середній, початковий), необхідно окреслити критерії готовності студента-практиканта до ефективного викладання літератури.
У педагогічній, науково-методичній літературі поняття критерію є неоднозначним. Так, Ю.Бабанський, Н.Волошина, І.Каташинська, Н.Казакова та інші визначають критерій як рівень, показник, шкалу вимірників, параметр, індикатор тощо. Враховуючи мету наукової роботи, ми визначили критерії як професійні ознаки, властивості, характеристики досліджуваного об'єкта, що дозволяють зробити висновки про рівень його сформованості та розвитку. Як зазначалося, основним чинником, що впливає на формування високого рівня готовності до викладання української літератури в студентів філологічних факультетів, а відповідно й на окреслення критеріїв, є педагогічна практика.
Рівень сформованості умінь і навичок студентів-практикантів до навчальної практичної діяльності визначали за критеріями: ро