РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗУВАННЯ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА СТРАХУВАННЯ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
2.1. Інституційна структура та сучасний стан страхового ринку України
Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. Зокрема, за В. Шаховим страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище, певна форма економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього [159, с. 48]. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим не погоджується колектив авторів під керівництвом С Осадця, адже при відшкодуванні збитків за рахунок централізованих фондів відносини купівлі-продажу відсутні. Немає їх і в разі формування та використання з цією метою коштів із фондів самострахування. Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, що є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не є досить коректним, проте воно також дістало визнання, особливо серед практиків [126, с. 73]. В основу розвитку страхового ринку покладаються наступні принципи (табл. 2.1).
Страховий ринок представляє собою досить складне явище, має свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами, що реалізуються. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.
Таблиця 2.1
Основні принципи функціонування страхового ринку
№ Назва принципуЗміст принципу1Верховенство праваправове регулювання страхової діяльності2Системністьузгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов'язкових видів страхування, що повинно відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян3Конкурентністьдержава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика4Стабільністьзабезпечення сталого надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування5Обмеження присутності держави на страховому ринкудержава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність страховиків, крім питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків6Мотивація діяльності страховиків і страхувальниківдержава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії - у наданні цих послуг7Довіравнутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, заснована на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника
Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами: 1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю; 2-й сектор - структурні елементи страхового ринку - страховики, страхувальники та об'єднання страховиків; 3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та нестрахові посередники [18, с. 101].
Фактично на ринку України діють два види страхових компаній [25, с. 47-48]: а) кептивні - створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими об'єднаннями для обслуговування ризиків своїх підприємств; б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.
Об'єктивні підстави існування кептивних страхових організацій висвітлено у працях [72, 96, 134]. Зокрема, М. Клапків стверджує, що кептиви виникли внаслідок того, що обслуговування особливо великих та катастрофічних ризиків вже стає невигідним як страховикам - через реальну можливість покриття надзвичайно великих збитків, так і страхувальникам - через необхідність внесення непосильних страхових премій. Така ситуація посилилась у 80-х роках у багатьох країнах Європи та Америки. Причиною тому, головним чином, стало введення у цих країнах жорсткіших вимог у сфері цивільної відповідальності підприємств, страхувати яку професійним страховим компаніям ставало невигідно. Отже, підприємствам залишилось покладатися лише на власні сили - самострахуватися. Але, як показав досвід, застосування традиційних методів самострахування з метою обслуговування великих і катастрофічних ризиків було неефективним, оскільки традиційному самострахуванню як затратного, так і фондового характеру властивий ряд таких недоліків: неможливість розкладки (розподілу) ризиків між більшою кількістю суб'єктів, відсутність коштів для повного покриття збитків у даний момент; небезпека нераціонального, нецільового використання зарезервованих коштів. Саме тому з метою уникнення цих та інших недоліків, але при одночасному збереженні ідеї самострахування, на світовому страховому ринку виник новий тип організації страхових відносин, який почав динамічно розвиватися і вдосконалюватися. Фірма, яка створила товариство із самострахування, у правовому відношенні приймає статус фірми-матері, а створене товариство стає її дочірньою фірмою. Ця специфічна форма субординації послужила причиною того, що таке товариство самострахування почало іменуватися англомовним поняттям "captives", що у перекладі означає "залежний" [72, с. 175].
Виникн