РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДХОДІВ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ
ГОСПОДАРСТВ
2.1. Дослідження потреби фермерських господарств в інвестиційних ресурсах за
видами спрямування
Проведений аналіз інвестування фермерських господарств України дає підстави
зробити висновок, що для успішного розвитку їх кількість недостатня. Поліпшення
інвестування фермерських господарств є одним з найбільш проблемних питань, які
потребують вирішення. Процеси деградації матеріально-технічної бази сільського
господарства настільки глибокі, що навіть у разі створення в найближчі роки
сприятливого інвестиційного середовища основний капітал галузі лише через 4–5
років почне зростати. Тобто, нагромаджений дефіцит інвестицій зумовлює інерцію
тенденції деградації основного капіталу.
Крім того, враховано, що інвестиції в основний капітал мають забезпечуватися
відповідними вкладеннями у приріст оборотного капіталу. Виходячи з фактичного
співвідношення між основним і оборотним капіталом у сільському господарстві, що
склалося в 2000 році, потреба витрат на ці цілі за першим і другим варіантом
розвитку становитиме відповідно 5 і 7 млрд. грн. на рік.
Обігові засоби є однією із складових частин майна підприємства, та на сучасному
етапі економічного розвитку більшість фермерських господарств відчувають їх
гостру нестачу. На перехідному етапі та відсутності в більшості господарств
ефективної системи управління обіговими засобами стали основними причинами
такого явища. Питанню формування та використання обігових засобів присвячено
багато робіт вітчизняних та зарубіжних вчених, однак на формування їх у
фермерських господарствах звертається недостатньо уваги.
Обігові засоби перебувають у постійному русі, послідовно проходять всі стадії
кругообігу. Їх величина повинна бути такою, щоб забезпечити безперервний процес
виробництва у фермерських господарствах до моменту збуту виробленої продукції.
Дослідженням встановлено, що забезпеченість обіговими засобами господарства
прямо впливає на його фінансовий стан. Зниження забезпеченості власними
оборотними коштами змушує суб’єктів господарювання збільшити кредиторську
заборгованість, платежі по відсотках, що впливає на погіршення
платоспроможності підприємства через зниження ліквідності його активів.
Забезпечення безперервного кругообігу оборотних засобів господарства
реалізується через постійне їх відтворення, що відбувається за рахунок джерел
їх формування. Поповнити обігові засоби можливо за рахунок наступних джерел
фінансування: власні кошти; запозичені (кредити комерційних банків, позики
кредитних спілок, субсидії, спонсорська допомога, тощо).
Сезонність виробництва, що є характерною для сільськогосподарських
товаровиробників, зумовлює залучення короткострокових ресурсів для покриття
розриву між затратами та надходженнями грошових коштів. Але для отримання
такого кредиту потрібні: ліквідна застава, оформлення великої кількості
документів, страхування застави, тощо. І в цьому випадку стає очевидним, що на
державному рівні необхідно розвивати мікрокредитування, збільшити термін
короткострокового кредитування, запропонувати державні кредити цільового
використання.
Оскільки фактичні обсяги інвестицій в основний і оборотний капітали у
сільському господарстві за рік не перевищує 1,5 млрд. грн. (4-5% від потреби),
масштаб інвестиційної проблеми в галузі по варіантах помірного і високо
інтенсивного розвитку становить відповідно 30 – 40 млрд. грн. Отже, ця проблема
є надзвичайно гострою.
Зміцнення інвестиційного потенціалу у сільському господарстві буде
супроводжуватися розвитком багатоукладної економіки, зокрема сприятиме розвитку
фермерських господарств. Одним з найважливіших шляхів їх розвитку є підвищення
інтенсифікації виробництва, що в свою чергу спричиняє пошук шляхів покриття
дефіциту інвестиційних ресурсів.
Інвестиційну проблему фермерських господарств можна вирішити і для цього не
потрібні прямі державні інвестиції у великих розмірах, адже їх метою є
забезпечення реалізації обмежених державних пріоритетів у галузі: підтримки
селекції у насінництві і тваринництві, захист навколишнього середовища,
розвиток окремих напрямів соціальної сфери села, мережі сільських доріг тощо.
Більш важливо відрегулювати економічні відносини у державі таким чином, щоб
вони забезпечували еквівалентний обмін між сільським господарством й іншими
галузями і сферами економіки, методами економічного регулювання встановити
економічно обґрунтовані і взаємовигідні ціни на інвестиційні ресурси, а через
механізми розподілу взаємних відносин забезпечити рівну прибутковість
виробництва у різних галузях і продуктивних підкомплексах.
За період з 1992 по 2004 рік фермерський рух в Україні розвивався нерівномірно.
На 1 січня 2002 року кількість господарств становила 41,6 тис., тобто з 1992
року їх кількість збільшилась на 26,9 тис господарств, або в 2,8 рази. Але в
періоди з 1997 по 1999 рр. та з 2003 по 2004 рр. існувала тенденція до
зменшення кількості фермерських господарств, причиною цього є те що
малоземельні господарства, не витримуючи конкуренції, зникають або ж
об’єднуються у кооперативи. Частка землі, що використовується господарствами з
1993 року зросла майже у 7,4 рази. Фермерський рух виявився досить гнучким і
здатним до розширення виробництва навіть у складних умовах економічного спаду,
несприятливого інвестиційного клімату [78, с.235-237]. Дане твердження
підтверджується даними таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Основні економічні показники розвитку фермерських господарств України
п/п
Показники
Роки
1992
1999
2000
2001
2002
2003
2