РОЗДІЛ 2
ПРАКТИКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСТВ
СІЛЬСЬКИХ ЖИТЕЛІВ
2.1. Історичний аспект формування приватного сільськогосподарського виробництва
Одна з істотних специфічних рис сільського населення полягає в тому, що його особиста власність і економічне становище значною мірою залежать не тільки від діяльності в суспільному виробництві, а й від підсобного господарства. Історія розвитку особистого господарства Криму нараховує кілька десятків років, а різні етапи його становлення відрізняються безліччю факторів, що справляють різнобічний вплив на ефективність діяльності.
У тому, що праця в особистому господарстві була більш ефективною, немає нічого дивного, якщо зазначити функції, що воно виконувало:
* додаткове (а фактично - основне) виробництво сільськогосподарських продуктів, одна частина яких споживалася сім'єю, а інша - надходила на ринок;
* джерело (також найчастіше основне) коштів;
* природна, сформована століттями форма самовираження сільського населення.
Розвиток сільського господарства завжди був пов'язаний з аграрною політикою держави. На наш погляд, можна виділити шість основних етапів розвитку приватного сільськогосподарського виробництва (табл. 2.1). Перший етап розвитку селянських господарств розпочався зі скасуванням кріпосного права в 1861 р., коли з кріпацької залежності вийшло більше ніж 4% сільського населення. Найбільш поширеною формою землекористування стало дрібне землеволодіння в Криму.
Розвиток приватної власності на землю в Криму призвів до того, що до 1877 р. землею володіли 10 736 чоловік (площа 1 702 472 дес.), що становило
Таблиця 2.1
Характеристика етапів формування приватного сільськогосподарського виробництва в Криму
ЕтапПеріодОсобливості етапуПершийСкасування кріпосного права і зародження приватної власності на землюЕтап становлення в умовах скасування кріпосного праваРішення про розподіл земель і їх використання здійснювалося виключно за згодою більшості співвласників у спільному володінні Зародження приватної власності на землю - так зване "приватне черезсмужне володіння", розмір якого не перевищував 1 десятиниДругийСтолипінської аграрної реформиЗростання кількості заможних землевласників одночасно зі збільшення розриву між бідними без землі і багатимиШироке застосування оренди землі, що давало поштовх формуванню нових форм господарювання і землекористуванняТретійКолективізаціїВідведення земельної ділянки здійснювався відповідно до "земельних норм"Спостерігається значне зростання колективних господарств поряд із розкуркулюванням великих землевласниківЧетвертийВеликої Вітчизняної війниЗначне скорочення рівня виробництва, хаотична міграція населення, порушення міжгосподарських зв'язків, спад рівня механізаціїП'ятийПіслявоєннийУкрупнення колгоспів, організоване переселення населення в Крим, зростання виробництва продукції сільського господарстваЗдійснювалися державні закупівлі продукції в населення, що значно вплинуло на розвиток особистих підсобних господарств, у тому числі спеціалізованих. При цьому в 1960-1980 рр. частка ОГН у загальній структурі сільськогосподарських підприємств поступово зросталаШостийПерехід
до ринкуРозукрупнення господарств, зростання кількості ОГН, у тому числі на умовах орендиПроблема розпаювання земель, установлення власності, визначення її вартості. Зародження ринкових механізмів ціноутворення
74% усіх придатних до використання в сільському господарстві земель. Слід зазначити, що розподіл земель на одного власника по регіонах Криму відбувався нерівномірно (рис. 2.1). Так, найбільші площі земель на одного землевласника припадали в Євпаторійському повіті (1340,2 дес.), тоді як у Ялтинському майже в 100 разів менше - тільки 13,6 дес., при цьому в степових повітах, наприклад, у тому ж Евпаторійському, переважала екстенсивна система землекористування, тому тут наділи землі мали більше значення, ніж у гірських (Ялтинський повіт), де система ведення господарства - інтенсивна.
Рис. 2.1. Розподіл земель Криму в повітах у середньому на одного власника у 1877 р., десятин
Розвиток особистих господарств відзначається в цей період бурхливим зростанням, а до 1905 р. дрібне землеробство в Криму поступилося місцем більш великому (рис. 2.2).
За період з 1884 до 1887 р. у Криму нараховувалося 36,6 тис. домогосподарств, 39,4% з яких мали земельні наділи і 13% - власну землю, інші - майже половина сільського населення Криму - не мали ні наділеної, ні власної землі. Найбільша частина безземельних селян знаходилася в степових і передгірних районах Криму (71,9 і 52,3% відповідно), найменше їх було в
районі Ялти - лише 9,7%.
Рис. 2.2. Структура земельних володінь за станом у Криму у 1905 р., %
Другий етап розвитку особистих господарств ознаменований столипінською аграрною реформою. Цей етап характеризується бурхливим розвитком орендних відносин. У період з 1861 до 1917 р. було орендовано близько 50% землі селян, і до 1917 р. її площа дорівнювала 6,3 тис. дес., що становило 31% усіх посівів. Основною причиною такого бурхливого поширення оренди стала недостатня кількість наділеної землі з погляду забезпечення продуктами харчування сім'ї.
На цьому етапі в орендні відносини між орендарями (господарствами з посівом більше ніж 10 дес.) та орендодавцями (економічно слабкими господарствами) вступає держава, здаючи свої вільні землі в оренду, розвиваючи тим самим систему рільництва і господарства. Колективна оренда існувала тільки на великих масивах поміщицьких і державних земель. Таким чином, орендні відносини активно впливали на формування нових форм господарю-
вання і землекористування.
Третій етап розвитку селянських господарств у Криму визначається Жовтневою революцією. У той час Крим був переважно аграрним - більше ніж 1,5 млн дес. загальної площі було зайнято під сільськогосподарським виробництвом і підсобним обробленням сільськогосподарських культур. Ці землі в основному були зайняті ріллею,