Психолого-педагогічні умови організації процесу виховання у притулку для неповнолітніх

Розділ 2. СТВОРЕННЯ ТА АПРОБАЦІЯ МОДЕЛІ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ПРИТУЛКУ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ 91
2.1. Соціальна компетентність неповнолітніх як результат виховної діяльності у притулку для неповнолітніх 91
2.2. Модель взаємозв'язку психолого-педагогічних умов та етапів організації виховної роботи у притулку для неповнолітніх 127
2.3. Аналіз ефективності впровадження психолого-педагогічних умов організації процесу виховання у притулку для неповнолітніх 151
Висновки до 2 розділу 163
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171
ДОДАТКИ 199
Вступ
Актуальність та доцільність дослідження. Серед пріоритетів державної політики щодо соціального захисту дітей та молоді та організації навчально-виховного процесу в закладах державного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків, визначено домінантність сімейних форм виховання, реінтеграцію безпритульних дітей, децентралізацію системи соціального захисту дітей як засобу гуманізації та демократизації суспільного життя (Конвенція ООН про права дитини, закони України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" і "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей").
Особливої значущості набуває проблема організації життєдіяльності дитини в період вилучення її з кризової ситуації (вулиці, асоціальної сім'ї) та визначення державних форм влаштування з огляду на стрімкі зміни всіх сфер життя суспільства, що супроводжуються швидким розвитком науково-технічної галузі, екологічними і техногенними кризами, стійкою стратифікацією населення та нестабільністю його соціального захисту. Відповідно зростає значущість людського капіталу, необхідність діяльності професіоналів, здатних плідно оперувати великими обсягами інформації, генерувати нові ідеї та творчо втілювати їх у життя, керувати та співпрацювати з іншими, гармонізувати власну життєдіяльність.
Велика кількість природних (зростання смертності внаслідок погіршення екологічної ситуації, поширення невиліковних хвороб, погіршення якості життя тощо), соціальних (збільшення кількості розлучень, поширення алкоголізму та наркоманії та ін.) і культурних (знецінення сім'ї, взаємне відчуження школи, сім'ї та громадськості і т.д.) чинників зумовлюють поширення явища соціального сирітства - коли діти юридично або фактично опиняються поза просоціальним виховним впливом небайдужих, близьких дорослих. На державному рівні усвідомлюється нагальна потреба задоволення запитів дитини в її соціальній компетентності, що гармонійно поєднує психічне здоров'я та успішну просоціальну діяльність на основі взаємодії з іншими.
Важливу роль у системі державного влаштування соціальних сиріт в Україні виконує притулок для неповнолітніх. Його завданням є короткотермінове утримання дитини, що потрапила в кризову ситуацію, з метою направлення її до подальшого постійного місця проживання. При цьому на працівників притулку покладаються задачі: 1) психологічної, соціальної, педагогічної діагностики дітей; 2) створення та втілення програми реабілітації основних сфер життєдіяльності дитини на основі отриманих діагностичних результатів; 3) направлення дитини до закладу (або сім'ї), що максимально забезпечить її нормальний розвиток. Такі обов'язки вимагають від працівників притулку особливих моральних якостей особистості, ґрунтовної науково-практичної підготовки, забезпеченості методичною базою.
Роль сімейного середовища у формуванні особистості дитини, його детермінантність, цінність та незамінність для просоціального виховання та соціалізації дітей розглядали у своїх працях А. Капська, А. Макаренко, А. Мудрик, Г. Овчарова, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, М. Фіцула. Проблемою визначення категорії дитячої безпритульності займалися вітчизняні та зарубіжні науковці А. Адлер, С. Бадора, В. Виноградова-Бондаренко, Л. Волинець, М. Гернет, А. Зінченко, М. Левітіна (Маро), П. Люблінський, С. Познишев, В. Рубінштейн, Д. Футтер. Психічні та фізіологічні особливості розвитку дітей в умовах депривації (в закритих закладах державного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування) були предметом дослідження І. Дубровіної, Є. Захарченко, Т. Землянухіної, Н. Карасєвої, В. Корнєвої, Й. Лангмейера, М. Лісіної, З. Матейчик, В. Мухіної, А. Прихожан, А. Рузської, О. Тимошенко, Н. Толстих. У деяких дослідженнях висвітлено особливості виховання дітей із неблагополучних, алкоголезалежних, неповних сімей, що складають середовище поповнення соціальних сиріт (І. Белінська, А. Відченко, С. Воронова, В. Галузинський, Л. Девіс, Л. Ковальчук, Т. Колесіна, Н. Максимова, Е. Максимович, С. Нечай). Результати аналізу сучасних підходів до проблеми організації виховного процесу у притулку для неповнолітніх дозволяють розробити технології виховання дітей, що утримуються в школах-інтернатах, дитячих будинках (Л. Канішевська, Б. Кобзар, Є. Постовойтов, В. Слісаренко, Т. Шатохіна, В. Яковенко). Упродовж останніх десятиліть з'явилися дослідження, в яких розглядаються проблеми створення та подальшого методичного забезпечення альтернативних закладів нового типу - прийомних сімей, фостерних сімей, дитячих будинків сімейного типу, кризових центрів, реабілітаційних центрів, притулків різних типів (С. Бадора, Г. Бевз, М. Дубровська, В. Зарецький, С. Коношенко, Г. Лактіонова, Д. Мажець, В. Ослон, І. Пєша, О. Романовська, І. Смородіна, А. Холмогорова).
Однак проблема науково-педагогічного забезпечення діяльності притулків для неповнолітніх практично не вирішувалася. Предметом дослідження науковців ще не були психолого-педагогічні умови реінтеграції та виховання безпритульних дітей. Актуальність роботи зумовлена спрямованістю її результатів на вирішення суперечностей між: проголошеними на державному рівні цілями формування соціально компетентної особистості та нерозробленістю шляхів їх досягнення; усвідомленням спеціалістами необхідності вдосконалення державних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених