РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ГЕНЕЗИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В КРАЇНАХ З РІЗНИМ РІВНЕМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА В УКРАЇНІ
2.1. Основні домінанти та особливості валютного регулювання в розвинутих країнах.
Основними цілями валютного та експортного контролю в країнах з розвиненими ринковими відносинами є захист їх економіки від різких коливань грошово-кредитної системи, а також забезпечення національної та економічної безпеки. З інструментів валютної політики в цих країнах використовуються обмеження в сфері руху капіталу, які відносяться до непрямих державних валютних обмежень (додаток Б). Зміцнення зв'язків країн Західної Європи та США з міжнародними валютно-фінансовими структурами, а також розвиток внутрішнього фінансового ринку привели до необхідності здійснення реформ грошово-кредитної політики та послабленню валютного контролю. Прямі державні валютні обмеження в економічно розвинених країнах Західної Європи зберігалися до початку 60-х рр., ХХ століття у США вони були скасовані значно раніше.
В цей час у цих країнах значно розширені права резидентів і зняті основні обмеження на операції нерезидентів, оскільки рівновага руху капіталу почала поступово встановлюватися ринковим механізмом і інструментами грошово-кредитної політики. Головна тенденція розвитку валютного регулювання в розвинутих країнах полягає у переході від прямого державного валютного регулювання до ринкового валютного регулювання в сукупності з непрямими державними валютними обмеженнями. Механізм валютного та експортного контролю в промислово розвинутих країнах історично складався з урахуванням національних особливостей розвитку цих країн. Разом з тим, виділяючи основну тенденцію трансформації валютного контролю в цих країнах, вона полягає у переході від валютного контролю результату до пруденційного валютного контролю.
Заслуговує на увагу система та механізми валютного регулювання й контролю Італії. Система валютного та експортного контролю Італії є однією з найжорсткіших у Європі. Державним органом валютного контролю є Національний інститут валютних операцій - INCE. Він одержав у свій час виключне право на купівлю іноземної валюти, чеків і банкнот, а також на розміщення іноземних цінних паперів за кордоном. Через нього здійснювалися платежі в іноземній валюті і грошові перекази нерезидентів. Виторг в іноземній валюті, що надходив до експортерів за товари та послуги підлягав обов'язковому продажу в INCE у повному обсязі. Резиденти були зобов'язані інформувати INCE, а згодом Італійське валютне бюро (ІВБ) про наявність іноземних і національних цінних паперів, розміщених закордоном [52, c. 109]. Експортно-імпортні операції здійснювалися тільки за умови отримання спеціальних дозволів Міністерства зовнішньої торгівлі. Пізніше Італійське валютне бюро стало видавати дозволи на здійснення валютних операцій у формі генеральної ліцензії, а уповноважені банки-агенти - тільки разові ліцензії. У післявоєнні роки зовнішньоторговельні операції здійснювалися на основі двосторонніх клірингів. А в рамках Європейського платіжного союзу перейшли до системи багатосторонніх клірингів. В 1956 р. був прийнятий Закон про скасування правила обов'язкового продажу резидентами іноземної валюти Італійському валютному бюро. В уповноважених банках-агентах для резидентів були відкриті спеціальні валютні рахунки, на які зараховувалася вся виручка в іноземній валюті. Власники цих рахунків одержали право вільного використання коштів для оплати імпорту товарів і послуг, а також добровільного продажу на внутрішньому валютному ринку протягом певного строку, встановленого Декретом міністерства зовнішньої торгівлі та Казначейства.
Всі операції з іноземною валютою повинні здійснюватися через Банк Італії та банки-агенти, що одержали право на ведення валютних операцій. Із середини 1970-х рр. юридичні особи, які перебувають за межами країни та фізичні особи - резиденти, що проживають закордоном, одержали право мати власні рахунки та депозити в італійських лірах у банках країни перебування. Крім того, існує вимога щодо повідомлення Банку Італії про всі фінансові операції закордоном. Будь-які банківські операції були дозволені при дотриманні певних умов:
- рахунки, у випадку їх закриття, могли бути відновлені тільки в Італії;
- банківські операції (крім тимчасових позик) не повинні перевищувати суми, наявної на рахунку в момент здійснення операції.
Наприкінці 1989 р. був прийнятий Декрет про валютне регулювання, який дозволив ведення будь-якого роду валютної та фінансової діяльності, що не суперечить закону. При цьому основні принципи валютного регулювання підлягали обов'язковому дотриманню:
- монополія на торгівлю золотом та валютою;
- обов'язкове інформування державних органів про всі операції в іноземній валюті, які здійснюються резидентами;
- заборона на використання іноземної валюти на внутрішньому ринку країни як засобу платежу.
В 1995 р. в ІВБ було створено спеціальне управління по боротьбі із запобіганням використання фінансових інститутів з метою відмивання злочинних доходів. На базі цього управління застосовується спеціальне програмне забезпечення "UIC-L197" для контролю за грошовими переказами за часом і географічними зонами та виявлення ознак відмивання грошей [133]. Особливе місце в системі валютного контролю та вирішенні питань боротьби з організованою злочинністю в сфері економіки займає Фінансова гвардія Італії, фахівці якої займаються питаннями припинення злочинів, пов'язаних з приховуванням доходів, відмиванням незаконно отриманих доходів, а також незаконною торгівлею стратегічно важливими сировинними ресурсами та технологіями. Також координуються оперативні заходи, спрямовані на припинення діяльності мафіозних структур у сфері наркобізнесу та торгівлі зброєю. Контролюють експортно-імпортні операції також митні служби. Отримана ними інформація про протиправні дії у фінансовій сфері направляється в ІВБ та Фінансову гвардію. Система контролю за обігом іноземної валюти у цей