РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ ТА НАДДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК
2.1. Порівняльний аналіз інвестиційного клімату у країнах НАФТА
1 січня 1994 року набула чинності угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). До неї увійшли Сполучені Штати, Канада і Мексика. Угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі містить у собі наступні пункти:
- скасування протягом 10 років тарифів на 99 відсотків товарів, якими торгують між собою Мексика, Канада і США;
- усунення більшості бар'єрів у міжнародному обміні послугами, що надає, наприклад, фінансовим інституціям США та Канади до 2000 року необмежений доступ до мексиканського ринку;
- захист прав інтелектуальної власності;
- усунення більшості обмежень на прямі іноземні інвестиції між трьома країнами - членами, де особливої уваги надаватиметься енергетичній та залізничній галузям Мексики, американським індустріям авіаперевезень та радіокомунікацій і канадській "індустрії культури";
- застосування національних екологічних стандартів за наявності відповідної наукової бази. Зниження рівня стандартів з метою залучення інвестицій вважається неприпустимим;
- створення двох комісій, уповноважених накладати штрафи і скасовувати торговельні привілеї в разі нехтування екологічними стандартами або правовими нормами, що стосуються здоров'я і безпеки, мінімальних ставок зарплатні або дитячої праці [237].
З точки зору прихильників цієї угоди, НАФТА слід розглядати як нагоду для створення розширеної та ефективної виробничої бази транснаціональних корпорацій на цілому континенті. Прогнозувалося, що одним із можливих наслідків НАФТА стане переміщення багатьма американськими і канадськими ТНК виробництва до Мексики з метою скористатися перевагами низької вартості робочої сили. У 1991 році середня погодинна оплата робітників у Мексиці становила 2,32 дол., тоді як у Сполучених Штатах - 14,31 дол., а в Канаді - 14,71 дол. [9, С. 319-320].
Як сподівалися вчені, переміщення виробництва до Мексики, найімовірніше, відбудеться у галузях з низькокваліфікованими, трудомісткими процесами виробництва (наприклад, у текстильній індустрії), де Мексика може скористатися своїми порівняльними перевагами.
Від цього, на думку Ч. Гіла, можуть виграти багато країн. Мексика виграє завдяки одержанню необхідних інвестицій та збільшенню числа робочих місць. Корпорації США й Канади виграють через те, що зростання доходів споживачів у Мексиці дасть їм змогу імпортувати більше американських і канадських товарів, а отже підвищить рівень попиту і компенсує втрату робочих місць у тих галузях, що пересунули виробництво до Мексики. Американські й канадські споживачі виграють від низьких цін на продукцію, вироблену у Мексиці. Крім того, міжнародна конкурентноздатність американських і канадських транснаціональних корпорацій, які пересувають виробництво до Мексики з метою скористатися низькою вартістю робочої сили, зросте, що дасть їм змогу більш успішно конкурувати з азіатськими та європейськими компаніями [9, С. 321].
Якщо Канада, а особливо США, і до створення Північноамериканської зони вільної торгівлі були досить відкритими країнами для закордонних інвестицій, то Мексиці для відповідності вимогам НАФТА довелося внести істотні зміни до національних нормативно-правових актів.
Так, до 1994 року американські товари, ввезені до Мексики, у середньому обкладалися митом у 10%. У той же самий час мексиканські товари в США в середньому обкладалися митом у 2%. Після створення НАФТА Мексиці довелося істотно знизити мито для американських і канадських товарів. На початок 2002 року воно в середньому складало 2%. До 2004 року мито повинно бути скорочено до нуля.
У 1993 році в Мексиці відповідно до інвестиційного розділу угоди НАФТА був прийнятий новий закон про іноземні інвестиції, який надав національний режим для більшості закордонних капіталовкладень, зняв обов'язкові вимоги при реалізації більшості закордонних проектів, спростив систему автоматичної реєстрації іноземних інвестицій.
Американським і канадським ТНК на території Мексики був наданий режим найбільшого сприяння і право брати участь на рівних умовах з національними компаніями в операціях по злиттю і поглинанню мексиканських фірм. При цьому інвестори з Канади і США також одержали право на використання міжнародного арбітражу у спірних питаннях і на безперешкодний трансферт за кордон усіх своїх фінансових активів.
На даний момент близько 95% від усіх закордонних інвестицій у Мексиці не мають потреби у попередньому схваленні уряду. Однак у Мексиці дотепер існують галузі, до яких надходження закордонних інвестицій навіть з боку американських і канадських ТНК обмежено. До цих галузей належать:
- енергетичний сектор. У ньому видобуток і переробка нафти і газу знаходиться під монопольним контролем державної компанії "Pemex", і велика частина послуг у сфері електроенергетики також контролюється двома державними компаніями. При цьому приватний інвестор може створювати підприємства, які генерують електроенергію, однак їхня продукція може або експортуватися (без будь-яких обмежень) або продаватися на мексиканському ринку тільки державним електророзподільним компаніям. Відповідно до вимог НАФТА мексиканський уряд повинен провести істотну лібералізацію енергетичного сектора і відкрити його для закордонних інвестицій. Однак на сьогоднішній момент (початок 2002 року) урядам країн НАФТА з цього питання не вдалося досягти остаточного консенсусу;
- сфера телекомунікацій. У ній закордонна власність дозволена в межах 49%. При цьому мексиканські телефонні компанії, що надають послуги міжміського і міжнародного зв'язку, знаходяться в повній державній власності. Приватні інвестиції в ці компанії заборонені. Таке положення викликає серйозні заперечення з боку американських телекомунікаційних ТНК, які хотіли б встановити свій контроль над мексиканськими компаніями. За ініціативою американських ТНК у 2000 році адміністрація США подала до СОТ скаргу