РОЗДІЛ 2.
УМОВИ ТА ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ КРАЇН В ГЛОБАЛЬНОМУ КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
2.1. Інтелектуалізація виробництва - основа конкурентоспроможності національних економік
На сучасній фазі формування глобальної економічної системи на постіндустріальних засадах економічне зростання окремих країн та їх міжнародна конкурентоспроможність визначальною мірою обумовлюються інтелектуаліза-цією виробництва. Під ним автор розуміє превалювання в забезпеченні зростання продуктивності праці інтелектуальних чинників, результатом чого є перманентне продукування інноваційних товарів та послуг, які стають постійним та найважли-вішим компонентом економічного прогресу. При цьому роль основного фактора економічного зростання відводиться інтелекту, знанням та компетенціям, які персоніфіковані у людині. І це не випадково, адже фундаментом постіндустріаль-ної моделі світового господарства, яка нині формується, стає "нова економіка", яку ще називають "економікою знань", наголошуючи таким чином на ключовій ролі у сучасному глобальному розвитку та міжнародній конкурентоспроможності країн науки та освіти, покликаних розкрити природні здібності, закладені у кожній людині. І якщо індустріальному суспільству було властивим домінування матеріально-речових елементів у створенні суспільного продукту з превалю-ванням фізичної, уречевленої праці, яка панувала над людиною, то у постіндустріальному виробництві провідна роль належить виключно інтелектуальній праці, тобто праці людини, озброєної науково-технічними знаннями, людині-особистості, людині-інтелектуалу.
Про важливість інтелектуалізації виробництва в економічному розвитку свідчить, зокрема, той факт, що питома вага нових знань, які втілюються в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва в розвинутих країнах становить від 70% до 85% ВВП [101, с. 95]. Крім того, згідно розрахунків автори-тетних експертів, у країнах ОЕСР на сьогодні більше половини ВВП створюється в інтелектуальному виробництві [113, с. 79], понад 50% економічно активного населення (а у США - більше двох третин) зайняті розумовою працею, а загальна чисельність працівників, які тією чи іншою мірою приймали участь у впровад-женні різноманітних виробничих новацій, складає 70-80% зайнятих [21, с. 62].
Оскільки поняття "виробництво" використовують у широкому і вузькому значеннях, то у першому випадку інтелектуалізація виробництва охоплює інтелектуалізацію продуктивних сил і економічних відносин (в єдності техніко-економічних, організаційно-економічних і відносин економічної власності); а у другому - інтелектуалізація виробництва стосується виключно процесу безпо-середнього виробництва і відповідних суб'єктів економічних відносин, що функціонують і розвиваються у цій сфері. У даному разі формами його прояву на рівні продуктивних сил є інтелектуалізація процесу техніко-економічного поєд-нання особистісних та речових факторів виробництва, взаємодія людини з приро-дою, формування й підвищення рівня інтелектуалізації людини-працівника.
Людський ресурс в процесі інтелектуалізації виробництва є безпосереднім носієм і творцем інтелектуального капіталу, який акумулює наукові та професійно-технічні знання персоналу, таланти і досвід, визначає професійний імідж, забезпечує широке визнання та авторитет. На сьогодні інтелектуальний капітал є тим універсальним критерієм, за допомогою якого оцінюється конкурентоспроможність будь-якого економічного суб'єкта, зокрема, тому, що він відбиває динаміку створення цінностей і організаційної стійкості за умов постійних динамічних змін зовнішнього середовища.
Носіями інтелектуального капіталу є виключно працівники розумової праці. Зміст терміна "knowledge worker" вперше було запроваджено в науковий обіг Ф. Махлупом [165, с. 74], він поєднує в собі характеристики працівника нового типу, котрий здатен ефективно оперувати інформацією та знаннями, є незалежним від зовнішніх факторів власності на засоби й умови виробництва, має високу мобільність та, саме головне - потребу в самореалізації та самовираженні (згідно найвищого рівня потреб, за А. Маслоу). При цьому існують різні класифікаційні ознаки віднесення окремих категорій працівників до даної соціальної групи. За одним з них, найбільш традиційним, розрізняють активних і пасивних інтелектуальних працівників (knowledge-producing workers та knowledge-using workers). Згідно з іншим варіантом, виділяються власне творчі особистості (knowledge-workers), технічний персонал (data-workers) та особи, що здійснюють первинне опрацювання отриманої інформації (information-workers) [158, с. 15; 154, с. 92-94]. Дослідники помітили тенденцію до збільшення однорідності внутрішньої структури в соціальній групі носіїв інтелектуального капіталу, що є наслідком переважно нематеріальної мотивації діяльності, консолідації, зумовленої необхідністю інтелектуального співробітництва, схожими життєвими стандартами і цінностями.
Саме у площині інтелектуалізації виробництва формуються нині ключові фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національних економік, що обумовлено такими чинниками, як: перетворення інформації в один з найважливіших факторів виробництва, розширення можливостей її швидкої передачі з нівелюванням асиметрії розвитку інформаційного ресурсу в межах світового господарства, ключова роль технологічних інновацій та диверсифікованих засобів нагромадження й обробки інформації у створенні якісно нових товарів та послуг для задоволення зростаючих матеріальних та духовних потреб людини та ін.
Інтелектуалізація стає стратегічним фактором сучасного виробництва, її представники - працівники розумової праці здатні самі здійснювати виробничий процес, тобто генерувати нові знання, контролювати сукупний кінцевий продукт сучасного матеріального виробництва та процес створення нових технологій. Як результат - конкуренція індустріального типу та виробництво, яке може обходитися без новітніх технологій, зберігаються нині лише у сфері простих масових послуг, де і концентруєт