РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РИНКІВ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ І
ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ СТАНОВЛЕННЯ
2.1. Стан і перспективи розвитку ЖКГ як матеріально-виробничої основи ринку комунальних послуг
Існуючий стан ЖКГ, а також накопичення невирішених проблем з виведення галузі з занепаду та подальшого її реформування примушує вважати, що підхід до вирішення цих проблем був обраний помилковий.
ЖКГ - сфера економіки, яка створює умови для діяльності з обслуговування повсякденних матеріально-побутових потреб населення за місцем проживання. Це, насамперед, потреба у житлі та забезпеченні його теплом і водою, постачання енергоносіїв, утилізація відходів життєдіяльності, надання транспортних послуг у межах населених пунктів, тощо. Все це є обов?язковою передумовою нормального існування практично кожної людини і є однією з визначальних характеристик якості життя людини у будь-якому суспільстві.
Необхідність задоволення потреб за місцем проживання населення обумовлює те, що функціональна діяльність ЖКГ поширюється фактично на всі заселені території, що становлять життєве середовище людини. Але життя не стоїть на місці, змінюються й потреби людей, у тому складі щодо умов і якості життя. Відповідно має мінятись і діяльність ЖКГ, щоб забезпечити сучасні умови життя людей.
Але сьогодні ми спостерігаємо зворотну картину - з кожним роком, у кожному великому й малому місті усе гостріше й гостріше відчуваються недоліки функціонування застарілої системи комунального господарства. Якщо економіка держави в цілому піддалася серйозним ринковим змінам, то житлово-комунальне господарство залишилося майже в незмінному вигляді.
Зберігаючи своє монопольне положення, комунальна система за останні 10-15 років не перетерпіла ніяких прогресивних змін, а виникаючі в процесі господарської діяльності проблеми (заборгованість за електроенергію, газ, по заробітній платні тощо) вирішувала тільки за рахунок населення (збільшуючи тарифи або відмовляючи в наданні послуг) або за рахунок бюджетних компенсацій. У цьому зв'язку в державі й у кожному населеному пункті назріла необхідність реформування ЖКГ. Однак, реформування житлово-комунального господарства без державної підтримки не дає ефективних результатів.
Багато говорилось і приймалось рішень на різних рівнях щодо реформування ЖКГ, але, в основному, вони зводились лише до структурних змін в галузі, при незмінних принципах господарювання та формування економічних відносин у галузі, а також до підвищення тарифів.
Неодноразово вже було вказано на існування монополізованої вертикалі у системі надання житлово-комунальних послуг (рис. 2.1). На вершині цієї вертикалі знаходяться Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України та місцеві органи влади, що затверджують тарифи на ЖКП. Під ними по вертикалі - суб?єкти господарювання, що забезпечують виробництво та постачання споживачам носіїв заданої кількості з певними якісними показниками (тепло-, газопостачання, холодне та гаряче водопостачання) та житлово-експлуатаційні організації (ЖЕО), а саме: комунальні підприємства "Управління житлового господарства" районів (КП УЖГ), правління житлово-будівних кооперативів (ЖБК), об?єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), відомчі житлово-експлуатаційні підрозділі, тощо. До КП УЖКГ входять, як правило, як структурні підрозділи, житлово-експлуатаційні контори (ЖЕК).
При цьому КП УЖКГ створені в містах України рішеннями районних рад. Як правило, КП УЖКГ мають у власному штаті працівників, зокрема, сантехніків, двірників, електриків, диспетчерів, які забезпечують обслуговування існуючого житлового фонду, в тому числі внутрішньо будинкових систем водо-, тепло-, енергопостачання та прибудинкових територій, а також надання послуг оперативно-диспетчерського зв?язку.
На відміну від КП УЖКГ, ЖБК і ОСББ таких фахівців у штаті не мають, а забезпечують надання житлово-комунальних послуг на базі угод, в тому числі з КП УЖКГ.
ЖЕО у тому вигляді, як вони існують сьогодні, є породженням адміністративно-командної системи господарювання, коли держава фінансувала, збирала платню за надання комунальних послуг і контролювала роботу всіх учасників процесу. При цьому ЖЕО, як максимально наближена до споживачів житлово-комунальних послуг, була наділена повноваженнями представляти державу. Зі зміною форм власності, коли держава, передавши житловий фонд зі свого балансу, перестала фінансувати його утримання та обслуговування, ситуація змінилася. ЖЕО продовжували здійснювати повноваження, якими ніхто з нових власників їх не наділяв. Це посередництво звичайно зводиться до того, щоб на шляху фінансових потоків збирати кошти на власне існування. Такі організації стали вкрай неефективними, а точніше - гальмом у функціонуванні житлово-комунальної сфери.
Як галузь економіки ЖКГ має суттєві технологічні особливості, а саме - трансмісійність технології, що передбачає впровадження виробничо-експлуатаційної діяльності світового типу. В межах даних технологій звичайно визнається, як з технічної, так і з економічної точки зору, недоцільним дублювання та розукрупнення. Зазначені особливості дозволяють задіяти фактор економії від масштабів виробництва, проте не сприяють створенню конкурентного середовища на відповідному ринку, а, отже, обмежують можливості реалізації переваг конкуренції як об?єктивного економічного закону - зниження ціни на продукцію, що виробляється, та підвищення її якості.
Однак треба відзначити, що з позиції економічної науки монополізм у деяких сферах діяльності ЖКГ не може бути визнаний природним, а є штучного походження, оскільки об?єктивно він ґрунтується лише на технологічних особливостях, а не на експлуатації рідкісних природних ресурсів, попит на продукцію переробки яких перевищує пропозицію, внаслідок чого вона може продаватися вище собівартості за монопольно високими цінами (так звана монопольна рента).
Практика розвинутих країн свідчить про можливість успішного функціонування ринку житло