РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ
І ГРОМАДСЬКА РОБОТА
2. 1. Здобуття освіти. Діяльність у студентських товариствах
Біографія Костя Левицького була типовою для представника нової української світської інтелігенції в Галичині, що на зламі ХІХ-ХХ століть обійняла провід у національно-політичному житті. Спільними рисами цього покоління діячів було походження з родин греко-католицьких священиків, навчання в гімназіях більших провінційних галицьких міст, де було чимало українців та організовані форми національного життя, здобуття вищої освіти у Львівському університеті (здебільшого на юридичному чи філософському факультетах) й залучення в цей час до середовища львівських народовців. Дитинство та рання юність цього покоління діячів національного руху припадали на 60-70-ті роки ХІХ століття, що проходили в Габсбурзькій монархії під знаком конституційних перетворень. Лібералізація громадської сфери життя, проголошення свободи слова, зборів, товариств, преси тощо, спричинили в українському суспільстві сплеск інтересу до політичних подій, дали поштовх численним дискусіям, осередками яких на місцевому рівні нерідко ставали саме оселі греко-католицьких священиків.
Кость Левицький народився 17 листопада 1859 р. в містечку Тисмениця, неподалік від Станіслава (тепер - Івано-Франківськ) у сім'ї греко-католицького священика. Його батько, о. Антон Левицький деякий час допомагав священику в одній із церков у Тисмениці, а згодом отримав власну парафію в селі Нижневі над Дністром, куди й переїхав з сім'єю[339: 2]. За свідченням К. Левицького, його батько, як і чимало тогочасних греко-католицьких священиків, належав до кола староруської інтелігенції, яка будувала національну ідентифікацію галицьких "русинів" насамперед на відмежуванні від польськості та з симпатією ставилася до Росії[342: 231]. З цього приводу К. Левицький писав: "Добре нагадую собі той час російсько-турецької війни (1877-1878 рр. - І. В.), - як в хаті мого батька збирали ся наші старі патріоти та потайки сумуючи розважували те, що станеть ся з нами в Галичині, як би Туреччина побідила Росію. Для наших батьків значила тоді побіда Росії над Туреччиною побіду нашої справи, а побіда Туреччини над Росією - іще гірше закріпощенє нашого народу Поляками. Ось так стояли в тім часі дві орієнтації проти себе: батьків - політичних руссофілів та синів - безглядних українофілів"[148: 159].
Згаданий К. Левицьким факт неодноразового обговорення в рідній оселі політичних подій свідчить, що його батьки активно цікавилися громадським життям, служили центром тяжіння для місцевої української інтелігенції. Згодом, очевидно не без впливу сина, батьки К. Левицького відіграли чималу роль у діяльності в Нижневі читальні "Просвіти". Ще в учнівські й студентські роки К.Левицький приділяв чимало уваги роботі серед селян, використовував вільний від навчання час для того, щоб читати й пояснювати неписьменним односельцям видання "Просвіти", а письменним - роздавати її книжечки.
Середню освіту К. Левицький здобував у Станіславській гімназії, до якої вступив у 1869 р.[339: 2] Тогочасний Станіслав був відносно великим містом (близько 13 000 мешканців), у якому проживали українці, поляки, євреї, вірмени, німці. За спогадами К. Левицького, український національний рух у місті в той час був слабким[339: 3], однак у гімназії існував дух українства. Мовою викладання в тогочасній Станіславській гімназії була польська, але учні-українці розмовляли між собою українською; на українську мову при спілкуванні з українцями переходили також учні польського походження. Директором Станіславської гімназії до 1871 р. був українець за походженням Крушинський. Серед викладачів К. Левицького зустрічалися відомі українські професори - Клим Ганкевич, Іван Саноцький, Аполлон Нечай, Іван Ружицький, історик Юліян Целевич, о. Іван Лопушанський, мовознавець Євген Желехівський, відомий у Галичині катехит о. Іван Литвинович та інші. Інспектором гімназії у Станіславі був українець Антін Солтикевич. Учні Станіславської гімназії, особливо у старших класах, створювали свої організації, зокрема допомогові каси, оркестри, хор.
Навчаючись у Станіславській гімназії, К. Левицький вступив у таємну українську організацію "Громада"[339: 4]. Станіславська громада почала діяти ще з 1863 року, коли в гімназійних містах Галичини з'являлися народовецькі гуртки молоді. Появі народовецьких громад передувало, як правило, піднесення патріотичних почуттів серед старшокласників гімназій, зростання інтересу до власної національної ідентичності, маніфестація своєї непольськості. Ключовою постаттю народовецького руху в Станіславі був у цей час молодий учитель Омелян Гороцький. Діяльність станіславської громади активізувалася з 1865 року, зокрема з ініціативи місцевих гімназистів Остапа Терлецького і Володимира Навроцького. Народовецькі громади 1860-1870-х років відіграли величезну роль у формуванні українського національного руху в Галичині, виховавши нове покоління національних діячів[438: 378]. Саме у Станіславській громаді Кость Левицький отримав основи національного виховання та організаційні навички.
У липні 1878 року К. Левицький успішно здав у Станіславській гімназії випускні іспити і здобув атестат зрілості[1: 238]. Восени цього ж року він розпочав навчання на правничому факультеті Львівського університету. Зростаючій популярності фаху юриста серед української молоді сприяли не лише розрахунок на успішну фахову реалізацію й забезпечення матеріальної незалежності, а й наявність на правничому факультеті кафедр з українською мовою викладання. Ще цісарським декретом від 23 березня 1862 р. тут були відкриті дві кафедри з українською мовою викладання - цивільного права і карного права та процедури[351: 213]. З 1872 р. на кафедрі цивільного права почав викладати Олександр Огоновський, якого вважають основоположником львівської школи права в українській юридичній науці (з 1877 р. він обіймав посаду професора). Українською мовою він читав лекційні курси "