РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ НАВЧАННЯ ЗА РОЗРОБЛЕНОЮ ПРОГРАМОЮ
2.1. Теорія й практика роботи з лінгводидактичною термінологією у вищих закладах педагогічної освіти
Якість професійної підготовки студентів-філологів насамперед визначається рівнем засвоєння ними професійно орієнтованих дисциплін і володінням фаховою термінологією. Провідна ж роль у системі підготовки вчителя української мови належить методиці навчання мови. Вивчення її у вищих закладах педагогічної освіти має значний досвід і базується переважно на загальноприйнятих педагогічних принципах, методах і прийомах навчання. Водночас роботі з лінгводидактичною термінологією під час вивчення курсу методики мови увага приділяється епізодично і зводиться в основному до тлумачення термінів та укладання лінгводидактичних словників.
2.1.1 Методичне забезпечення лінгводидактичної підготовки вчителя української мови у ВЗО
Перегляд сучасних підходів до вивчення української мови зумовлює посилення уваги до фахової підготовки майбутніх учителів-словесників. Оскільки в системі лінгводидактичної підготовки студентів-філологів провідна роль належить програмі як основному державному документу, що визначає зміст і обсяг знань із дисципліни, встановлює перелік фахових умінь і навичок студентів, необхідних для подальшого викладання української мови в школі, детальніше зупинимося на її аналізі. Більшість викладачів-методистів вищих навчальних закладів педагогічної освіти керуються сьогодні чинною програмою з методики навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах (укладачі С.Караман, М.Пентилюк) [166], рекомендованою Міністерством освіти і науки України. Вона орієнтує на підготовку висококваліфікованих учителів-філологів, обізнаних з існуючими методами, прийомами й засобами навчання української мови не тільки в загальноосвітній школі, а й у ліцеї, коледжі, гімназії тощо. Програму побудовано з урахуванням основних принципів дидактики вищої школи: практичної професійної спрямованості, наступності й перспективності, системності, внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків.
Окрім загальних питань методики мови, а також методики вивчення окремих розділів шкільного курсу української мови, в лекціях програмою передбачено висвітлення найважливіших проблем сучасної лінгводидактики: проблемного й інтегрованого навчання мови, нових технологій у її викладанні, індивідуалізації й диференціації навчання тощо.
Серед завдань методики мови, на думку авторів програми, одними з основних є "забезпечення студентів системою теоретичних знань і професійних умінь, підготовка до педагогічної діяльності в умовах реформування сучасної школи, втілення нових методичних ідей у практику вивчення предмета, формування умінь працювати з навчально-методичною літературою та ін." [166, с.2].
Розподіл годин для вивчення курсу методики мови передбачає надання переваги практичному засвоєнню матеріалу, що сприяє, на нашу думку, більш свідомому відпрацюванню нових лінгводидактичних понять і термінів. Хоча володіння фаховою лексикою й не виділено авторами програми в окрему групу професійних умінь і навичок, система лекційних, практичних і лабораторних занять та інших видів робіт, передбачених програмою, спрямована на міцне запам'ятовування теоретичного матеріалу, ознайомлення з найважливішими традиційними та новаційними лінгводидактичними поняттями й термінами.
Щодо підручників і посібників з лінгводидактики, то в останні роки чітко спостерігається тенденція їх оновлення й удосконалення. Підручники з методики мови 80-90-х років [26] базуються на традиційних засадах дидактики й лінгводидактики, вони були видані ще в минулому столітті, і тому не містять багатьох сучасних лінгводидактичних понять і термінів. Сьогодні ж питанням фахової підготовки вчителя української мови й розробкою підручників і посібників з лінгводидактики для вищої школи займаються такі вчені, як М.Вашуленко, О.Горошкіна, С.Караман, А.Нікітіна, М.Пентилюк, І.Хом'як, О.Хорошковська та ін. Під кутом нашого дослідження заслуговують на увагу чинні підручник і практикум з методики навчання української мови [165; 223], розроблені колективом авторів за редакцією М.Пентилюк, та навчальний посібник М.Пентилюк, Т.Окуневич "Методика навчання української мови у таблицях і схемах" [204].
Підручник "Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах" [165] побудований на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні й поєднує традиційні та нові технології навчання рідної мови. Значним досягненням аналізованої праці є й те, що автори її, виходячи із Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти [98], "прагнули доповнити існуючі методики тією науковою інформацією, що відображає інноваційні процеси й нові технології в навчанні української мови" [165, с.5]. Реформування мовної освіти викликало появу нових термінів, що, на думку авторів, "потребують уточнення й осмислення" [165, с.10]. Саме в цій праці вперше ґрунтовно розглядаються питання технології сучасного уроку мови, інтерактивних методів і нетрадиційних уроків тощо. Відповідно подаються в підручнику визначення багатьох нових лінгводидактичних понять і термінів: мовна особистість, діяльнісно-орієнтований підхід до навчання мови, мовленнєва діяльність, читання-сканування, стратегії мовлення та ін.
"Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах" [223] доповнює підручник і відповідає чинній програмі. Розрахований на студентів-філологів, учителів-словесників і викладачів ВЗО, посібник цілком забезпечує практичні й лабораторні заняття з методики мови. Практикум є оригінальним за своїм змістом і структурою. Він містить корисні поради щодо підготовки до лекційних, практичних і лабораторних занять, написання творчих наукових робіт з лінгводидактики, методичні настанови до вивчення кожної теми, списки рекомендованої літератури, контрольні й проблемні питання тощо. Система запропонованих у посібнику завдань дібрана з урахуванням принципів п