Договір морського страхування

розділ 2.1. Поняття, істотні умови та порядок
укладення договору морського страхування
Поняття договору морського страхування. Відповідно до ст. 239 КТМ України договір морського страхування - це договір, за яким страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.
Порівняємо це визначення з поняттям договору страхування, яке дається в ЦК України та в Законі, бо ще Д.І. Мейєр зазначав, що законодавство про морське страхування було (і залишається - М.С.) одним з основних джерел для вивчення договору страхування [1, c.681].
В ЦК України договір страхування визначено як договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979).
Відповідно до Закону "Про страхування" договір страхування - це письмова угода (читай - правочин - М.С.)12 між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч.1 ст.16).
Аналіз вищенаведених визначень свідчить, що вони відрізняються між собою. Причому, якщо для визначень договору страхування, що містяться в ЦК Україні і в Законі "Про страхування", ці відмінності не є суттєвими, то визначення договору морського страхування в КТМ Україні суттєво відрізняється від них своєю традиційною лаконічністю13, і може бути частково виправданим тільки можливістю застосування до цього договору положень глави 63 ЦК України і субсідіарно положень гл. 67 ЦК України, про що йшлося в Розділі 1 цієї роботи.
Разом з тим, доцільнішим, на наш погляд, з огляду на те, що йдеться про особливий вид страхування - морське, дати більш виважене визначення договору морського страхування саме в КТМ Україні, виклавши ст.239 останнього у наступній редакції: "За договором морського страхування страховик зобов'язується у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувачу), понесені збитки, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору". Це у повній мірі буде відповідати сутності договірного регулювання, яке, як вірно відмічається в літературі, полягає в тому, що сторони, розпоряджаючись суб'єктивними правами, покладають на себе юридичні обов'язки [66, c.21-22].
Договір морського страхування - це договір двосторонній та оплатний. Що ж стосується питання про його реальність або консенсуальність, слід зазначити наступне. Особливістю укладення цього договору є те, що сторони повинні чітко визначитися з початком дії страхового захисту, оскільки саме з цього моменту виникає найважливіший обов'язок страховика - у разі настання страхового випадку сплатити страхове відшкодування. Це питання традиційно було предметом обговорення в науці цивільного права [67, c.63-64; 2, c.412-413]. Зазвичай до цього питання застосовуються два підходи - страховий захист починається з моменту, який або прямо вказаний у договорі, або з моменту сплати страхової премії. Причому Г.Ф. Шершеневич вказував на теоретичну непослідовність другого підходу, відмічаючи, що сплата премії складає один з обов'язків страхувальника, а не причину виникнення страхового зобов'язання [3, c.355]. Погоджуючись з цією точкою зору, окремі правники, зокрема В.П. Крюков підкреслювали, що якщо договір фактично буде укладено, поліс видано і визначений строк, з якого починається страховий захист, але премія не буде отримана, то у разі настання страхового випадку страховик не зможе посилатися не неотримання премії для того, щоб уникнути виплати страхового відшкодування, оскільки це ніяким чином не впливає на юридичну сутність страхового договору [67,c.63]. Вважається, що в цьому випадку страховик має право лише отримати страхову премію з розміру відшкодування або стягнути її у судовому порядку.
Разом з тим позиція стосовно надання страхового захисту з моменту сплати страхової премії знайшла своє втілення спочатку у радянському, а пізніше і в українському законодавстві, бо за загальним правилом, договір страхування набирає чинності (а відповідно починає надаватися страховий захист) з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не буде встановлено договором (ст.983 ЦК України).
Звідси можна розрізняти такі поняття як укладення договору страхування, та його вступ у дію, співвідношення яких законом не визначається. Це призводить до уяви, що контрагенти фактично отримують право відстрочити вступ у дію договору, який вже укладено. З огляду на це, в цивілістичній літературі ведеться давнішній спір стосовно того, чи є цей договір реальним, чи він є консенсуальним.
Більшістю правників договір страхування визнається реальним договором [68, c.55; 60, c.169; 69, c.613], тобто укладеним з моменту внесення страхувальником страхової премії або першого страхового платежу, хоча існують і інші точки зору. Так, Є.А. Васильєв вважає цей договір консенсуальним, оскільки несплата страхової премії сама по собі не звільняє страховика від сплати відшкодування, якщо інше не буде передбачено умовами договору [70, c.405-406]. Ю.Б. Фогельсон вважає, що для договору страхування введена конструкція, якої немає у жодному іншому виді