РОЗДІЛ III
НАЦІОНАЛЬНО - КУЛЬТУРНА ПРАЦЯ
Багатогранна робота серед полонених українців у таборах військовополонених носила насамперед національно-освідомлюючий і культурно-освітній характер. Тому перед українським політикумом стояло нелегке завдання - розвинути національно-патріотичний світогляд у військовополонених і підготувати з колишніх солдатів якнайбільше свідомих українців. Революційного 1917 р. письменник Б.Лепкий (до 1914р. - учитель гімназії у Кракові) у промові на освяченні пам'ятника полоненим українцям у Вецлярі наголосив: "Щоб не гаяти робочого часу, полонені працювали, добували просвіту, знання, щоб на Україну вернути з найціннішим дарунком, яким єсть просвітній чоловік" [142. Т.1, С. 1286; 186. С. 38].
Отже, для розгортання національно-культурної роботи у Фрайштадті, Раштаті, Вецлярі та Зальцведелі створили "Просвітні відділи СВУ". До їх складу добиралися особи, які сповідували ідеологічну платформу СВУ і поповнювалися з рядів наддніпрянської політичної еміграції, а також із середовища інтелігентів Галичини і Буковини. Відділи очолювали харизматичні представники, які в Австро-Угорщині призначалися Президією Союзу у Відні, а в Німеччині - Централею у Берліні [66; 70; 213; 215. С. 277].
Цією діяльністю у Фрайштадтському таборі займалося 12 чоловік, серед них вісім знаних галичан - професор Василь Сімович, адвокати Роман Домбчевський і Осип Охримович, вчителі Володимир Левицький і Микола Чайковський, письменник Василь Пачовський, мистецтвознавець і краєзнавець Микола Голубець, посол до австрійського парламенту від Тернопілля соціал-демократ Яцько Остапчук, буковинець - публіцист і голова буковинської соціал-демократичної партії Осип Безпалко і три наддніпрянці - композитор о. Євген Турула, о. Омелян Гнідий і скульптор, політичний емігрант із Полтавщини Михайло Гаврилко, що пізніше перейшов до легіону УСС. Згодом до українських таборів у Німеччині виїхало близько 30 членів Суспільно-просвітнього гуртка табору Фрайштадт, а також співробітники Просвітнього відділу В.Левицький, В.Сімович, М.Чайковський, О.Безпалко, Є.Турула, В.Пачовський. З Просвітнього відділу у Фрайштадті залишилися і постійно працювали О.Охримович і Р.Домбчевський, а з серпня 1916 р. у таборі постійно перебував професор мовознавства Чернівецького університету, посол Віденського парламенту (1911 -1918) С.Смаль-Стоцький, який як старший офіцер австрійської армії (крім викладацької діяльності) виконував обов'язки помічника коменданта табору. Слід зазначити, що українська національно-просвітня робота у Фрайштадті мала, хоч не завжди, але належне розуміння зі сторони військового відомства і Генерального штабу Збройних сил Австро-Угорщини [4. Оп. 1, спр. 54, арк. 8; 215. С. 278-279].
Однак у перші місяці своєї діяльності Берлінська централя СВУ відчула кадровий голод: не вистачало свідомих українців, які мали очолити провід культурно-просвітньої роботи серед полонених. Відтак, на допомогу знову прийшло Військове міністерство Німеччини, заходами якого до співпраці з Союзом запросили 29 осіб (фактично влітку 1916 р. у таборах Німеччини працювало 23). За своїм фахом у цій групі було 11 учителів із гімназії, п'ять народних вчителів, два адвокати, два студенти університету, три особи з середньою освітою, священик, різьбар, співробітник української бібліотеки, навіть оперний співак і публіцист. З них 11 осіб були з Галичини, 10 - з Буковини і 8 - з Наддніпрянської України. Серед них: П.Бензя, М.Митієвський, М.Бондаренко (Іваницький), А.Волосів, о.П.Катернюк, Б.Лепкий, В.Падалка (Бахталовський), П.Карманський, Р.Перфецький, М.Паращук, В.Мороз, Є.Гуцайло, А.Миколаєвич, Я.Тарасовський, О.Терлецький, В.Левицький, М.Шаповал та інші. Крім цього, на цикл лекцій був запрошений професор С.Смаль-Стоцький, а відомий співак, перший тенор опер у Стокгольмі, Львові і Кельні (з 1910 р.) М.Менцинський дав по одному концерту в українських таборах Німеччини [142. Т. 4. С. 1520; 215. С.279; 255; 256; 254; 257].
Загалом діяльність Просвітніх відділів розгорталася за трьома напрямками: 1) просвіта взагалі, тобто вивчення окремих предметів в організованих школах, курсах і окремих викладів; 2) національно-політичне виховання; 3) практична наука організації громадського життя, тобто управління українськими громадами. Ці три напрями були тісно пов'язані між собою й взаємно себе доповнювали. Третій напрям - прикладний, але й два перші стали частково такими ж, тому що полонені з розгортанням просвітньої роботи самі перебрали її функції. Вони вчителювали в народній школі, давали наукові виклади, редагували і поширювали часописи, виголошували бесіди політичного і культурно-освітнього характеру.
Важливо й те, що Просвітнім відділам надано широку автономію і свободу у виборі методів навчально-виховної роботи. Керівні органи Союзу лише наглядали за їхньою діяльністю. З цією метою члени Президії Союзу регулярно об'їжджали табори, давали свої вказівки й зауваження щодо усунення недоліків. Отже, Просвітні відділи виконували чи не основну частину роботи серед співвітчизників: влаштовували школи грамоти, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, освітні курси, будували церкви, чайні, допомогові каси, кооперативні крамниці, відкривали спортивні товариства, друкарні, організовували серед полонених українські громади. Завдяки цьому Просвітні відділи з часом набули суспільного авторитету і стали головними організаторами життя українських громад чотирьох таборів. Крім просвітньої та організаційної роботи вони займалися також влаштуванням побуту скитальців, виконували посередницьку місію між ними і табірною й цивільною владою [215. С. 278; 66; 67; 80].
Зрозуміло, що здійснення національно-культурної роботи наштовхувалося на труднощі. Їх складали такі етнологічні та психологічні обставини: страх перед Росією, що після війни притягне полонених до відповідальності, їх природне русофільство, негативне ставлення до Центральних держав, переконання у природній могутності непереможності Росії. Власне через те українська пропаганда натрапляла н
- Київ+380960830922