РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СОЦІАЛЬНОГО УТРИМАНСТВА
2.1. Програма констатуючого етапу дослідження
Констатуючий етап емпіричного дослідження психологічних чинників соціального утриманства проводився нами в декілька кроків:
1 крок: підготовка та проведення пілотажних досліджень, що включав в себе реалізацію таких завдань:
1. Визначення основних груп досліджуваних;
2. Підбір методик дослідження;
3. Проведення пілотажних досліджень психологічних чинників соціального утриманства
2 крок: проведення емпіричного дослідження на основі результатів пілотажних досліджень психологічних чинників соціального утриманства.
2.1.1. Вибір груп досліджуваних
Для наших емпіричних досліджень ми обрали декілька груп досліджуваних: молодь, безробітні, учасники Помаранчевої революції.
Вибір в якості основної групи досліджуваних студентської молоді обумовлено тим фактом, що, з одного боку, людина в статусі студента є вже дорослою і самостійною особистістю, а з іншого - це людина, яка ще перебуває на утриманні у батьків, тобто конфлікт "утриманство-самостійність" у преставників цієї соціально-демографічної групи має бути найбільш яскраво вираженим. Крім того, юнацький вік характеризується кристалізацією життєвих цінностей людини, тобто в цьому віці ми вже маємо справу із сформованою до певної міри особистістю, в якої ми можемо діагностувати наявність чи відсутність ознак схильності до "вимагаючої" поведінки та супроводжуючих її психологічних характеристик. Крім того, дослідники копінг-стратегій зазначали, що юнацький вік - це "період набуття досвіду дій в реально важких життєвих ситуаціях (вибір та вступ до ВНЗ, постановка життєвих цілей тощо)" [32, c.32], тобто в цьому віці ми вже можемо говорити про досвід використання та надання переваги певним видам копінг-стратегій. З іншого боку, в цьому віці особистість активно розвивається, тому система коректуючих впливів, що буде розроблена на основі отриманих результатів буде ефективною в застосуванні і стане практичним результатом нашої роботи.
Як вже було зазначено в попередніх розділах нашої роботи, в формуванні позиції соціального утриманства важливу роль відіграє середовище, що може сприяти виникненню цієї позиції. Тому ми намагалися охопити своїм дослідженням студентів різних ВНЗів з різними умовами навчання, щоб виокремити загальні чинники соціального утриманства та специфічні, властиві лише для окремих ВНЗів. Отже, дослідження проводилось на базі Львівського національного університету імені Івана Франка (фізичного, філологічного, історичного та філософського факультетів), Національного університету "Львівська політехніка" (факультет комп'ютерних технологій та хімічний факультет), Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (стоматологічний та лікувальний факультети), Військового інституту імені Петра Сагайдачного при Національному університеті "Львівська політехніка". В опитуванні взяли участь 255 студентів (123 жінки і 132 чоловіки) віком від 16 до 35 років.
Для зручності аналізу результатів в нашій роботі, група студентів поділена на 4 підгрупи залежно від форми навчання (стаціонарна/заочна, державна/платна, "закритий"/"відкритий" навчальний заклад тощо):
1. "Університет" - підгрупа, в яку ми включили всіх студентів, що були опитані в Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті "Львівська політехніка" ("відкриті" навчальні заклади, форма навчання - стаціонар, державна).
2. "Курсанти" - в цю групу входили курсанти Військового інституту імені Петра Сагайдачного. Специфікою для студентів цієї підгрупи є перебування в закритому навчальному закладі (студенти живуть в казармах інституту) та повне державне забезпечення.
3. "Медики" - з огляду на специфіку навчання в медичному закладі, де більшість студентів навчається на платній формі навчання (97,6% досліджуваних цієї підгрупи) ми виділили в окрему підгрупу студентів, що були опитані на базі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
4. "Заочники" - оскільки група студентів була б неповною без опитування студентів заочного відділення, то ми включили їх в наше дослідження. Але студенти заочного відділення значно відрізняються від студентів стаціонару (інший вік, часто - наявність роботи), тому вони також були виділені в окрему підгрупу.
Крім студентів в нашому дослідженні взяли участь аспіранти. Порівняно зі студентами ця група досліджуваних має ряд своїх особливостей. Це молоді люди, які, з одного боку, обрали для себе позицію мораторію, відтермінувавши своє професійне самовизначення і продовживши своє навчання в університеті, тобто фактично вони ще є студентами. З огляду на це, ми припустили, що рівень їх соціального утриманства може бути достатньо високим. З іншого боку, навчання в аспірантурі передбачає більший рівень відповідальності особи за своє життя і за написання дисертаційної роботи. Крім того, аспірантів, зазвичай, активно долучають до викладацької діяльності. Отже, враховуючи двозначність життєвої позиції аспірантів ми обрали цю групу для дослідження. В опитуванні взяли участь 39 аспірантів (26 жінок і 13 чоловіків) віком від 22 до 27 років.
Окрім цих груп досліджуваних для порівняння в нашому дослідженні взяли участь ще дві групи респондентів: безробітні та учасники Помаранчевої революції.
В розвинутих країнах служби зайнятості часто зустрічаються з тією проблемою, що люди надають перевагу отримувати допомогу по безробіттю від держави і більше нічого не робити. В нашій країні це питання ще не стоїть настільки гостро, але вже зараз ми можемо "намалювати" типовий портрет безробітного в Україні "середня освіта, відсутність серйозної (чи взагалі будь-якої спеціальності), небажання займатися фізичною працею, відсутність бажання (а часто і можливості) до подальшого навчання і, навпаки, бажання отримувати зарплату в 800-1000 грн" [93, c.6]. Такі люди залишаються на обліку в службі зайнятості доти, доки вони можуть от