РОЗДІЛ 2
КРИТИКА НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ В ХХ СТОЛІТТІ ТА ПОЗАНАУКОВЕ ЗНАННЯ
2.1. Криза раціональності на межі ХІХ-ХХ століть та проблема наукової раціональності в ХХ столітті
Наприкінці XIX - початку XX століття стає ясно, що наука і супутні їй технології дають як економічну, так і військову перевагу тим суспільствам, що ними володіють. У наслідок зростаючого попиту на наукові досягнення зростає кількість вчених і відбуваються революційні зміни у фізиці. У класичній науці для вирішення задачі було необхідне одержання формули, що сприяло розвиткові математики. Але саме в ході розвитку математичного знання виникає неевклідова геометрія, математичний апарат ускладнюється, і при цьому губиться однозначна відповідність математичної формули і фізичного процесу. Та сама формула може описувати різні фізичні процеси. Це призводить до обмеження класичного раціоналізму.
"Теорія відносності, виходячи з принципу сталості швидкості світла, розкрила нові сторони закону причинності, що діє в природі" [40, C.77]. Хоча, як відзначав Ейнштейн А., "теорію відносності часто критикували за те, що вона невиправдано приписує центральну теоретичну роль явищу поширення світла" [243, C.24]. Простір і час стали розглядатися як єдина форма існування матерії, що рухається. Поле здобуває матеріальну природу, але підкоряється іншим законам, ніж речовина, і не зводиться до законів класичної механіки. Теорія відносності готує гносеологічне сприйняття квантової механіки, руйнуючи надії побудувати закінчену механічну картину реальності. Тому що як справедливо відзначив творець квантової теорії Планк М., "усякий, хто приймає механістичний світогляд як постулат фізичного мислення, ніколи не примириться з теорією відносності" [145, C.63].
Принцип додатковості, уведений Бором Н. у фізику, мав позафізичні корені, і очікувана область його застосування обмежувалася не тільки фізикою. Бор усвідомив психологічну глибину свого принципу, коли хтось з його дітей сильно провинився, а він не зміг вибрати належного покарання. Вимоги любові і справедливості виключали одна одну. Висунутий Бором Н. принцип перетворився в наріжний камінь нової епістемології. Універсальність принципу додатковості привела до того, що міркування Бора про позафізичні застосування концепції додатковості принесла користь і самій фізиці [225, C.196].
Розвиток термодинаміки необоротних процесів приводить до появи в описі природи статистичних і ймовірнисних методів. На відміну від класичної механіки, процеси якої не змінювалися при зміні напрямку часу, у термодинаміці з'являється необоротність процесів, що пов'язана зі зростанням ентропії в напрямку від минулого до майбутнього. Це означає, "що необоротна термодинамічна зміна є зміною убік більш ймовірних станів і що стан - аттрактор є макроскопічний стан, що відповідає максимумові ймовірності" [225, C.177].
У біології зростає роль генетики і молекулярної біології як фактора інтеграції, зростає роль міжгалузевих теоретичних досліджень. Вивчаючи будь-яку тему, що фігурує у фізиці або іншій науці, не можна забувати, що кожна її "частка вираження є одним з аспектів загальної ідеї, різним чином представленої в роботі фізика або біолога, така, що приймає тут деяку специфічну форму"[225, C.197].
Методи фізики проникають в інші науки. За допомогою апарату квантової механіки були систематизовані експериментальні дані про фізичні і хімічні властивості матерії, "а також прокладений шлях до інтеграції біологічних знань з фізико-хімічними" [199, C. 204].
Незважаючи на істотну модернізацію раціональності XVIII - XIX століть, наука першої половини ХХ століття, по суті справи, ґрунтувалася на принципах раціоналізму Канта, Гегеля, Фреге, Рассела.
Ми живемо в постійно мінливому світі, для якого характерна зміна ідеалів раціональності. Ці зміни помітні не стільки в науці і науковій діяльності, скільки в людській діяльності взагалі. У сучасній культурі існують напрямки, що не зводяться до єдиного "раціо", які претендують на раціональність парадигми зі своїми власними нормами і стандартами та впливають на розвиток наукової раціональності.
Наявність різних критеріїв наукової раціональності показує, як вірно відзначив Порус В.Н., що "поряд із критеріальним підходом до визначення наукової раціональності, необхідний "критико-рефлексивний" підхід, що полягає в тому, що будь-які критеріальні системи можуть бути змінені (це значить, що можуть бути змінені границі самототожності науки) або перебудовані" [153].
Класична наукова раціональність поступається місцем раціональності з новими характеристиками, але ця нова раціональність спирається на попередні форми, як на необхідні методологічні досягнення, включаючи попередні теорії як окремі випадки в нову (як відбулося з класичною і релятивістською механікою).
Безумовно, що становлення нової раціональності було зумовлено цілим рядом факторів. Це фактори суто наукового характеру, а також ті, що впливали поза меж науки, серед таких вагому роль відіграли філософські концепції представників як ХІХ так і ХХ століть. Однією з таких філософських постатей є Ніцше Ф., котрий поставив під великий сумнів суто раціоналістичний шлях розвитку європейської культури. Традиційно філософія Ніцше пов'язується передусім із критикою моралі, що продовжує естафету критики традиційної філософії; естафету, на новому етапі якої критику Логосу змінює (і доповнює) критика Етосу. Справді, Ніцше виступає проти "християнсько-моральної інтерпретації світу", в основі якої (як він цілком справедливо вважає) лежить "греко-християнська метафізика". У її джерелах сутність (сенс), благо і краса з'являлися як непорушна триєдність. Для Сократа питання про сенс сущого означав одночасно і питання, чи є суще благим; у вищому сущому істина втілена досконалим чином. Бог є Істина! Це значить, що тільки суще, котре є все, і ніколи не перетворюється в Ніщо, гарантує наше людське буття від занурення в ніщо. У термінах християнських: Бог живий, і всі ми живі його силою.
Д
- Київ+380960830922