РОЗДІЛ 2
СОЦІОКУЛЬТУРНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТЕОРЕТИЧНОГО
І ЕМПІРИЧНОГО РІВНІВ АСТРОНОМІЧНОГО ПІЗНАННЯ
У РЕВОЛЮЦІЙНІ ТА ЕВОЛЮЦІЙНІ ПЕРІОДИ ЙОГО РОЗВИТКУ
Розвиток науки здійснюється шляхом еволюційних і революційних перетворень, що
розглядаються як необхідне, історично зумовлене явище. Найбільш повно сутність
пізнання виявляється в наукових революціях, котрі являють собою діалектичний
стрибок, що розв’язує протиріччя, коли вони накопичуються. У процесі революцій,
як правило, відкриваються нові ідеї й способи пояснення
експериментально-спостережних даних [200,с.122].
Іншими словами, в історії науки є дві періодично повторювані стадії:
екстенсивного й інтенсивного розвитку знань. Друга стадія – це і є революція,
що являє собою перебудову підвалин науки, найважливішими компонентами яких є
такі:
а) наукова картина світу (НКС);
б) ідеали і норми науково-дослідної діяльності (ІННДД).
Останні дві виражають загальні уявлення про особливості досліджуваної
реальності й специфіку пізнавальної діяльності, що освоює цю реальність. Аспект
наукової картини світу, що відповідає уявленням про структуру й розвиток усієї
природи, називається природнонауковою картиною світу. Крім того, існують
локальні (спеціальні) НКС: фізична, хімічна, астрономічна, біологічна,
геологічна тощо.
Формою синтезу знань усередині окремої галузі науки є картина досліджуваної
реальності (КДР), пов'язана з конкретними теоріями цієї науки і з емпіричними
знаннями. Зв'язок картини реальності з досвідом особливо актуалізується, коли
наука вивчає об'єкти, для яких ще не створено теорій і які досліджуються тільки
емпіричними методами. У цьому разі КДР активно бере участь у постановці задач
та інтерпретації результатів досвіду, тобто цілеспрямовує експерименти й
спостереження.
Крім безпосереднього зв'язку з досвідом, картина реальності має з ним
опосередковані зв'язки через теоретичні моделі й сформульовані щодо них
закони.
Відображення теоретичних моделей на картину реальності забезпечує семантичну
(концептуальну) інтерпретацію рівнянь, що виражають теоретичні закони, тому
поза картиною реальності теорію не можна збудувати в завершеній формі.
Розвиток теорії, як і нагромадження нових емпіричних фактів, активно зворотно
впливає на локальні НКС. Він уточнює й конкретизує уявлення, що вводяться в
неї, про реальності та підготовлює її перебудову в період наукової революції.
Відображення світу в науці завжди здійснюється відповідно до історично
розвинутих ідеалів і норм дослідницької діяльності. Останні поділяються на такі
три основні групи:
а) пояснення й описи;
б) доказовості й обґрунтованості;
в) побудови (організації), тобто систематичності знань.
Обґрунтування наукового знання й приведення його до стрункої, єдиної системи
завжди було одним із найважливіших чинників розвитку науки. При цьому важливо
мати на увазі, що ідеали й норми науки мають двояку детермінацію:
а) образом пізнавальної діяльності, що складається в культурі під упливом
практики й типів духовного виробництва, які її обслуговують;
б) особливостями об'єктів, які наука засвоює.
Важливим є й те, що в ідеалах і нормах науки існує кілька прошарків організації
їхнього змісту. Перший прошарок виражає загальні установки наукового пізнання,
що відрізняють його від інших форм пізнавальної діяльності. Другий прошарок –
історично швидкоплинних ідеалів і нормативів, характеризуючих науку певної
історичної епохи. Третій прошарок – нормативних ідей і принципів, що в свою
чергу конкретизують установки другого прошарку, стосовно специфіки предмета
кожної галузі науки.
Останні 100 років були безперервною низкою наукових революцій. В одній тільки
астрономії, що стала всехвильовою, їх було декілька, а саме:
а) у 20-х роках ХХ століття – відкриття нестаціонарності Всесвіту;
б) ідея Великого вибуху;
в) відкриття реліктового випромінювання;
г) гіпотеза чорних дір.
Найближчі очікувані революції пов'язують зі створенням єдиної теорії поля й
загальної теорії елементарних часток.
Аналіз наукових революцій показує, що філолофсько-методологічну рефлексію
натураліста багато в чому засновано на інтуїтивному й стихійно-емпіричному
пошукові методологічних ідей, що, природно, сповільнює темпи формування нового
знання. Іншими словами, не будь-який учений здатний продуктивно поєднувати
філолофсько-методологічну й спеціально-наукову частини дослідження. Як відомо,
це вдавалося зробити тільки видатним ученим, тобто класикам науки.
Успіх методологічних і концептуальних досліджень залежить також від вихідних
гносеологічних установок. Перевірка методологічної ефективності зростається з
процесом побудови теорії. Будь-яка концептуальна або методологічна
непродуктивність виявляється у формі парадоксів і кризових ситуацій
теоретичного дослідження.
Сучасна наука характеризується протиріччям між зростаючою потребою в
методологічній регуляції і можливостями стихійно-емпіричного пошуку
методологічних принципів. Це протиріччя розв’язується шляхом формування
всередині філософії, на стику між нею і спеціальними науками, особливого пласту
досліджень, спрямованих на постійну розробку методологічних регулятивів
конкретно-наукового пошуку, ефективна розробка яких базується на ідеях
епістемології, історії науки, діалектики, гносеології тощо.
У сучасній філолофсько-методологічній літературі, присвяченій науковим
революціям, розрізнюють, як правило, два типи революцій, пов’язаних із такими:
а) перебудовою наукової картини світу без зміни ідеалів і норм пізнавальної
діяльності;
б) зміною як картини світу, так і норм і ідеалів наукового пізнання.
Зміна останніх при цьому розглядається як те, що відб
- Київ+380960830922