РОЗДІЛ 2
ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО: ФІЛОСОФІЯ ТА НАУКА
Глобалізація у всіх її суперечливих проявах - непорушний факт сучасного світу. Її процеси утворюють неминучий, об'єктивно й суб'єктивно обумовлений фактор становлення постіндустріального суспільства, сучасної світової цивілізації. За словами С. Хантінгтона, у двадцятому сторіччі відносини між цивілізаціями просунулися від фази панування однієї цивілізації до фази інтенсивної стійкої взаємодії всіх цивілізацій. "Ера "експансії Заходу" скінчилася і почався "бунт проти Заходу" [168, С.514-515].
Саме в останні десятиріччя загальнопланетарна картина світу стала принципово змінюватися. На перше місце стали виходити все більш інтенсивні процеси інтеграції - спочатку на цивілізаційному, а потім і на глобальному рівнях. У цьому плані можна виділити два знакових явища. Перше - це розвиток західноєвропейського цивілізаційного співтовариства на міждержавному рівні, із створенням не тільки загального ринку, єдиної валюти, загальних митних кордонів, а й з передачею ряду функцій, які раніше належали національним державам. Були сформовані Європарламент, Єврокомісії як органи виконавчої влади, деякі загальні судові органи тощо. По суті, Західна Європа реалізує пілотний проект міждержавного партнерства й зближення рівнів соціально-економічного розвитку, що у перспективі може слугувати еталоном для всього глобального співтовариства локальних цивілізацій. Найбільш цінне у цьому експерименті - це те, що інтеграційні процеси відбуваються не насильницьким шляхом при домінуванні однієї держави, а на основі взаєморозуміння та рівноправного співробітництва, із поступовим розумінням спільності цивілізаційних інтересів і при максимальному врахуванні особливостей національних культур. Історичне значення цього грандіозного експерименту важко переоцінити, його уроки й механізми будуть використані усім людством. Це - прогресивний сценарій перспектив глобалізації на цивілізаційній основі.
Друге знакове явище останніх десятиліть - формування моделі глобалізації, яку покійний академік М. М. Моісеєв назвав "світом ТНК" і яка лежить в основі негативного сценарію глобалізації нашого сторіччя. Тут ми зустрічаємося з явним протиріччям сучасного етапу глобалізації. Технологічні, інформаційні, екологічні процеси глобального усуспільнення, створення загальнопланетарного простору істотно випередили процес формування глобального громадянського суспільства з властивими йому інститутами політичного, правового й соціокультурного регулювання, які б могли враховувати інтереси усього світового співтовариства. Як результат, плоди глобалізації й механізми управління опинилися в руках транснаціональних корпорацій, що представляють інтереси північноамериканської, західноєвропейської та японської локальних цивілізацій, а людство виявилося глибоко розколотим на найбагатшу меншість і найбіднішу більшість.
В оцінці історичного місця сучасної моделі глобалізації варто враховувати її подвійну природу. З одного боку, вона представляє технологічну, інформаційну, інтеграційну основу нового етапу розвитку суспільства - переходу до постіндустріальної світової цивілізації та до нової світоглядної парадигми. З іншого боку, у тих економічних, геополітичних і соціокультурних формах, в яких нині здійснюється глобалізація, вона, по суті, представляє останній прояв індустріальної цивілізації, що віджила свій історичний час, її пізньої індустріальної стадії, яка намагається продовжити властиві їй характеристики й протиріччя.
Розв'язати це глобальне протиріччя можливо лише шляхом зміни характеру, вектора глобалізації, її гуманізації. Зробити це буде неймовірно складно, оскільки такій трансформації будуть повсюдно пручатися могутні ТНК, спираючись на своє багатство та вплив. Але тільки на цій основі може бути сформоване світове громадянське суспільство з його демократичними інститутами, які зможуть поставити під контроль діяльність ТНК. Тільки на цьому шляху глобалізація може стати об'єктивною основою, стрижнем формування гуманного постіндустріального суспільства.
Філософський дискурс про особливості епохи глобалізації, що настає сьогодні, дуже далекий від свого завершення. Але вже очевидно, що глобалізацію не слід ототожнювати ні з горезвісним "світлим майбутнім усього людства", ані з "ерою ноосфери", ані зі століттям "апокаліпсису". З філософсько-світоглядної точки зору, надзвичайно важливою особливістю глобалізації є те, що вона породжує дуже впливову ціннісну символіку, особливу наукову мову, нетрадиційну культуру соціально-гуманітарної думки, своєрідну аналітику глобалізму. Усі ці реалії вимагають дуже ретельного дослідження. Без заглибленого осмислення епохи глобалізації у повноті всіх її проявів людство не зможе адекватно відповісти на виклики часу, успішно протидіяти тим негативним загальнопланетарним наслідкам, якими процеси глобалізації сьогодні приголомшують людство.
Природним уведенням у філософсько-науковий дискурс про глобалізацію може слугувати, на нашу думку, аналіз культури глобалістського мислення й породжуваної ним соціальної аналітики.
2.1. Культура глобалістського мислення
Вступаючи в епоху глобалізації, людство відчуває гостру потребу у відновленні сфери знання та дії, системи освіти, що надало б йому можливість адекватно осмислити нинішню складну ситуацію та прийняти адекватні погоджені рішення.
Без з'ясування глибинних змістів маркерів епохи глобалізації задача філософського осмислення нинішньої екзистенціальної ситуації у повноті усіх її модусів може виявитися нерозв'язною.
Найбільш природно цей аналіз розпочати з короткого роз'яснення поняття глобального соціального контексту.
Глобальний соціальний контекст - це багатомірний антропогенний універсум, що виник і еволюціонує як інтегральний продукт складних інтеракцій між національними державами, супернаціональними організаціями, транснаціональними корпораціями, мультинаціональними консорціумами, надетнічними формоутвореннями. У методології гуманіта