РОЗДІЛ 2
ГУМАНИТАРНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ЯК МОЖЛИВІ ПЕРЕДУМОВИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА
2.1. Перекладознавство й феноменологічний аналіз
Засновник феноменології, німецький філософ Едмунд Гуссерль виступав з ідеєю філософії як точної науки. Створювана ним феноменологія була покликана втілити в життя цей принцип точної науковості, що, на думку Гуссерля, ще не був реалізований. Передбачалося, що слідом за філософією й все гуманітарне знання могло б будуватися не як дескриптивне, а як більш точне. "Із самого моменту свого виникнення філософія виступала з претензією бути точною наукою, і при тому такою, котра задовольняла навіть найвищі теоретичні потреби й в етико-релігійному відношенні робила б можливим життя, кероване чистими нормами розуму" [48, с. 42]. Тоді, стосовно до нашого завдання, і перекладознавству можна було б додати більш точних рис наукової дисципліни.
Як продовження традиції Р. Декарта й Г. Лейбніца, позитивістська філософія того часу піклувалася про надання гуманітарній науці зовні наукової форми - за рахунок термінології, класифікації, зовнішньої простоти й точності, використання махівського принципу "економії мислення", посилань на факти й досвід, звертання до логіки науки й т.д. Позитивізм виступав з ідеями методологічного монізму, виправдуючи його загальною тенденцією прагнення природи до спрощення, а людини, всупереч природі, - до ускладнення (Див.: [141]). Завдання науки, відповідно до позитивістських ідей, полягало в тому, щоб відмежувати спекулятивне й наукове пізнання, рибрати з дійсно позитивного наукового знання будь-які абстракції, які не підтверджуються досвідом (відокремити думки від фактів), а пошук критерію науковості перенести зі змісту знання на його форму. "Будь-яка наука має на меті замінити, тобто заощадити досвід, подумки репродукуючи й передбачаючи факти... І мова як засіб спілкування є інструмент економії" [3; с.38].
На такій хвилі позитивістського культу наукоподібна форма гуманітарних досліджень відкривала перспективи й для перекладознавства: поставити дослідження творчих процесів на твердий ґрунт аналізу, перевести його на мову точних міркувань, що перевіряються, контролюються і відтворюються кожним користувачем. Перекладознавство в цьому випадку прагнуло б виступати у ролі точної концепції, пов'язаної з логічним аналізом.
У Новий час стали розрізняти дві "здатності душі" і, відповідно, два рівні раціонального пізнання - розум і свідомість. Проблематиці розуму й свідомості багато уваги приділяли М. Кузанський, Ф. Шеллінг, І. Кант,
Г. Гегель. Свідомість розглядалась як здатність до міркування за правилами, як діяльність у рамках заданої парадигми, як робота мислення у заданому алгоритмі в умовах кінцевого набору даних. Тоді розум, відповідно виступає як властиво творча здатність: діяльність заради пошуку нових змістів, концепцій, спроба мислити навіть в умовах протиріччя, прагнення замінити старі правила новими й т.п. І. Кант, наприклад, думав, що обидві здатності гостро необхідні людині, але треба прагнути до їхньої гармонійної рівноваги. Адже розум має тенденцію перетворюватися в забобон, а свідомість у нерозсудливість (Див.: [67, с. 297]). А Г. Гегель відзначав, що розум орієнтований на практичний успіх: "Поки розум сидить у в'язниці, свідомість займає міністерське крісло" [38, с. 75].
Гуссерль же, віддаючи данину часу, основною помилкою гуманітаристики вважав те, що вона не допускає ніякого змісту знання, що не залежить від суб'єктивної організації того, хто пізнає, і внаслідок цього, не може дати гуманітарному знанню загальнозначущого характеру. По Гуссерлю, єдиний шлях до "чистого знання" - це шлях мудрості, а не розуму. Він пролягає не через обґрунтування своїх суджень з опорою на факти, а через опис того, що бачить свідомість у рефлексії на саму себе (Див.: [199, с. 67-69]). От як коментує цю ідею Гуссерля представник російської феноменології Г. Шпет: "Філософія вимагає особистого самовідречення, але не тому, що їй потрібна Людина, а тому, що істина не може бути особистою" [21, с. 65]. Гуссерль закликає звільнитися від повсякденних нашарувань, оцінних установок особистісного порядку, які сприяють виникненню ситуації двозначності в прочитанні тексту. Так Гуссерль приходить до ідеї побудови методології як точної науки про свідомість.
Вже Аристотель, Лейбніц, Кант прагнули побудувати логіку, насамперед як теоретичну, чисто формальну науку. Вона повинна була стати наукою, на якій би базувалася й ґрунтувалася будівля всіх інших, як теоретичних, так і практичних дисциплін. Для Гуссерля ж логіка задається питанням про умови можливості теорії взагалі. Методологічне завдання феноменології він формулює як далекий будь-якій теорії опис чистої свідомості - прояву логічного в чистій формі.
У цьому випадку методологія перекладу повинна була б стати позбавленою будь-якої теоретичної бази й знаменувати собою дотеоретичний момент дослідження. Крім усього іншого, зміст принципової безпередумовності феноменології для перекладознавства міг би бути відзначений відсутністю у перекладача будь-якого роду суджень, що ґрунтуються на метафізичних передумовах, оскільки сама феноменологія передує гносеології. Все це виключило б будь-який прагматичний аспект у рішенні завдань перекладу, позбавило б переклад опори на "фонові знання", а разом з тим можливості якогось дискурсу.
Якщо прийняти методологію Гуссерля, то завдання перекладача в такому випадку зводяться до дослідження психічно безпосередньо наявних станів автора перекладу або власних інтенцій. Принцип безпередумовності, категоричної відмови від заданих точок зору й напрямків формулюється в дослідницькій максимі феноменології: "До самих речей!". "Ми маємо намір звернутися до самих речей, - пише Гуссерль, висловлюватися про речі розумно або науково означає погоджуватися із самими речами, опитуваними у своїй самоданості, залишаючи осторонь усі забобони, що їх не стосуються" [48; 14]. Такий перший методологічний принцип феноменології - принцип евіденції (вірогі