РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОЇ УЯВИ В СТРУКТУРІ СУБ'ЄКТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Ідентифікація змінних, які визначають суб'єктність молодших школярів, а також виявлення тих структурних взаємозв'язків між ними, які б свідчили про різне функціональне місце цих змінних у структурі суб'єктності, - два різні, але взаємопов'язані завдання. І якщо вирішення першого переважно пов'язане із змістовними теоретико-методологічними проблемами (обґрунтуванням методичного арсеналу та основних принципів його використання), то вирішення другого - з пошуком формальних методів, за допомогою яких можна досліджувати зв'язки дистанційованих одна від одної психологічних змінних.
Саме на вирішенні цих проблем ми зупинимося детальніше.
2.1. Організація дослідження творчої уяви в структурі суб'єктності молодших школярів
Складність і неповторність психічного складу дитини як об'єкта психологічного дослідження, який "у той же час є тотожним досліднику та протилежним йому як суб'єкт, що визначає власну позицію щодо дослідника та до самої процедури" [223, с.346], зумовлює необхідність наукового обґрунтування методичної парадигми вивчення суб'єктності. Своєрідність такої парадигми, на нашу думку, полягає в конкретно-науковому дослідженні різних сторін і сфер людського буття, що, своєю чергою, передбачає розмежування природничого та гуманітарного підходів у поясненні і розумінні сутності людини. "У методологічному плані, - вказують з цього приводу В.І. Слободчиков та Є.І. Ісаєв, - це розрізнення має принципове значення, оскільки кожний з підходів є специфічним розумінням ідеалів та норм дослідження, виходить з певних світоглядницьких настанов, способів отримання, тлумачення та використання знань" [215, с.84].
Ми не будемо детально розглядати сутність кожного з цих підходів, бо це виходить за межі завдань нашого дослідження. Зазначимо лише, що для природничої (сцієнтистської, пояснювальної, номотетичної) парадигми характерним є об'єктивне вивчення людини за допомогою індуктивного методу, спрямованого на виявлення законів життєдіяльності об'єкта, а для гуманітарної (описової, ідеографічної) парадигми - ціннісно-смислове освоєння людського буття на основі актів розуміння і переживання. Загальна характеристика цих підходів широко представлена у науковій літературі (наприклад, [44; 84; 164; 248]), тому немає необхідності зупинятися на ній. Проте, на нашу думку, слід з'ясувати основні принципи, співвідносні цим підходам, оскільки вони не тільки визначають можливості об'єктивних та описових методів пізнання суб'єктності дитини, але й логіку її безпосереднього дослідження.
Серед принципів, пов'язаних із природничою парадигмою, при доборі емпіричних методів для розв'язання мети нашого дослідження ми, насамперед, керувалися принципом об'єктивності.
Об'єктивне вивчення суб'єктності передбачає дослідження таких її реалій, які виражені у зовнішній поведінці, втілені в продуктах діяльності, проявляються у спілкуванні дитини та її взаємодії з іншими. При цьому прояви суб'єктності мають розглядатися в єдності з тими зовнішніми причинами і внутрішніми умовами, в яких вони виникають (принцип детермінізму), та вивчатися в процесі діяльності (принцип єдності свідомості та діяльності) [196].
Саме ці фундаментальні положення вітчизняної психології, на нашу думку, надають можливості об'єктивного вивчення суб'єктних властивостей дитини шляхом визначення за зовнішніми проявами суб'єктності релевантної їм внутрішньої психологічної природи, а також розкриття їхніх одиничних, особливих і загальних детермінант.
Суб'єктність як складний, інтегративний предмет дослідження вимагає також комплексного, всебічного вивчення, яке "може здійснюватися як послідовне осягнення кожного з можливих рівнів його існування, одного з них або окремої їх сутності. Відповідно кожному з досліджуваних рівнів будується пояснювальна модель сутності предмета, обираються методи дослідження, аналізу та тлумачення. Однак загальне визначення предмета дається з урахуванням усіх можливих тлумачень його сутності. Тим самим процес психологічного дослідження постає як багатомірне і багаторівневе явище, в якому пізнавальні та перетворюючі дії здійснюються в різних змістовних площинах і шарах, об'єднаних між собою "вектором сутності" досліджуваного явища" [168, с. 55]. Звідси дослідження суб'єктності має відповідати вимозі системності (цілісності), тобто забезпечити можливість дослідження її структури, функцій і розвитку, тоді як вивчення різних її аспектів повинно методично проектуватись як частина структурно організованого цілого.
Принцип цілісного, системного розгляду суб'єктності людини в єдності її поведінкових, особистісно-мотиваційних, когнітивних та інших проявів наближає його до принципових положень гуманітарної парадигми, яка наголошує на тому, що основним підходом "до психології людини є не пояснення її в термінах причинних залежностей, а розуміння її цілісності з наступним аналізом та розчленовуванням за законами самого цього цілого" [215, c.107]. При цьому розуміння такої цілісності має здійснюватися на основі діалогічної індивідуальної взаємодії з конкретною людиною (принципи діалогічності та індивідуалізації психологічного дослідження), на що, зокрема, вказував М.М. Бахтін. "Суб'єкт як такий, - писав він, - не може сприйматися та вивчатися як річ, оскільки як суб'єкт він не може... стати безголосим, відповідно пізнання його може бути лише діалогічним" [29, c.383].
Таким чином, для дослідження психологічної сутності суб'єктності дитини ми спиралися, з одного боку, на принципи природничої парадигми, які наголошують на необхідності її об'єктивного пізнання, з другого, - на принципи гуманітарного підходу, що вимагають ідеографічного опису її цілісної структури.
Але тут відразу ж виникає питання: чи є поєднання таких протилежних підходів припустимим під час організації психологічного дослідження?
На нашу думку, "принципова" суперечність