РОЗДІЛ 2. Добровільне представництво в цивільному праві
2.1. Підстави виникнення добровільного представництва. Довіреність як спосіб
фіксації повноваження
представника.......................................................……..125–157
2.2. Суб’єкти добровільного представництва…………………………….158–173
2.3.Значення волі та волевиявлення представника та особи, яку представляють,
для реалізації представницького
правовідношення……..................................174–178
2.4. Передоручення………………………………………………………...179–185
2.5. Підстави припинення добровільного представництва……………...186–193
2.6. Дії представника без повноваження………………………………….194–209
Висновки………………….…………………………......................…........210-218
Список використаних джерел……………………………………..…….219-234
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Закріплення в Цивільному кодексі України 2003 р.
(далі – ЦК України) поняття, підстав, елементів представництва та особливостей
його окремих видів обумовлюють потребу у формуванні науково обгрунтованих
положень цього виду здійснення цивільного правовідношення.
Наведене обумовило необхідність застосування адекватних сучасним
суспільно-економічним умовам, науково обгрунтованих підходів у сфері
регулювання представництва як способу здійснення правовідносин, які мають
здійснюватися з урахуванням результатів наукових досліджень із зазначеної
тематики.
Представництво є недостатньо дослідженим способом здійснення цивільних
правовідносин, що в умовах існування прогалин у розумінні поняття, природи і
видів представництва, перешкоджає формуванню усталеної практики
правозастосування з цих питань. Значний масив принципових питань правового
регулювання вказаних правовідносин не одержав належного вирішення у
нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено
нерозробленістю доктринальних засад регулювання представництва як способу
здійснення цивільних правовідносин, не завжди дозволяє визначити належне їм
місце у системі цивільного права, встановити характер взаємозв’язку, критерії
відмежування від суміжних правових конструкцій і не сприяє стабільності їх
правового регулювання.
У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання щодо
представництва, зокрема, представництво за римським приватним правом та його
рецепція в цивільному праві України (Є. С. Сєвєрова, 2004), договір доручення
(Н. В. Федорченко, 2004), відносини представництва у цивільному праві (І. О.
Гелецька, 2005), повноваження представника та його реалізація (В. Л. Гранін,
2005), представництво за законом (С. Г. Керимов, 2006), добровільне
представництво у цивільному процесі (С. А. Чванкін, 2005), правова природа
процесуального представництва (Г. З. Лазько, 2006).
Незважаючи на активне використання правозастосовною і нормотворчою практикою
конструкції представництва, бракує комплексних монографічних праць із
загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання цього способу здійснення
цивільних правовідносин, що негативно впливає на їх розвиток в Україні,
формування судової практики з цієї категорії справ.
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем представництва
у цивільному праві, окремих його різновидів є необхідною умовою впровадження
досконалішого правового регулювання зазначеного способу здійснення цивільних
правовідносин.
Наведене обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота
виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми №
ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та
інтересів людини і громадянина в Україні».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення аналізу поняття,
правової природи і видів представництва, його особливостей як способу
здійснення цивільних правовідносин і внесення пропозицій щодо удосконалення
цивільно-правового регулювання цих правовідносин.
Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню
таких завдань: визначення теоретичного поняття і характерних ознак
представництва; формулювання узагальнених законодавчих засад цивільно–правового
регулювання добровільного представництва; встановлення та обгрунтування
поняття, правової природи та елементів добровільного представництва,
особливостей добровільного представництва порівняно з законним представництвом;
дослідження реального стану законодавства і формулювання пропозицій,
спрямованих на усунення суперечностей, що мають місце щодо добровільного
представництва як способу здійснення цивільних правовідносин.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом цього дослідження є загальнотеоретичні
аспекти добровільного представництва як способу здійснення цивільно-правових
відносин, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названого
виду представництва в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних
актів, положень Цивільного кодексу України, що стосуються добровільного
представництва у цивільному праві, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела,
юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення
Президії Вищого господарського суду України.
Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження
авторка керувалася загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими
методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного
аналізу. За допомогою діалекти
- Київ+380960830922