Психологічні особливості самоактуалізації неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки

РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ
В дослідженні ми ґрунтувалися на положенні про те, що самоактуалізація притаманна всім, в тому числі особам, схильним до протиправної поведінки. В підлітковому та ранньому юнацькому віці самоактуалізація може змінити вектор розвитку, і це обумовлює просоціальний чи асоціальний характер поведінки. Ми порівнювали особистісні особливості делінквентних неповнолітніх та юнаків і дівчат без відхилень в поведінці.
Метою нашого експериментального дослідження було з'ясування специфіки та характеру зв'язків між рівнем та особливостями самореалізації та проявами делінквентності і психологічними особливостями осіб, схильних до протиправної поведінки, в підлітковому та ранньому юнацькому віці.
Дослідження можна умовно поділити за наступними напрямами:
- діагностика самореалізації у вибірках "законослухняних" та делінквентних неповнолітніх, якісний аналіз одержаних результатів;
- дослідження стилю міжособистісних відносин та вивчення структури "Я";
- вивчення психологічних особливостей неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки;
- підведення підсумків.
2.1. Діагностика самореалізаційних тенденцій неповнолітніх з просоціальною та делінквентною поведінкою
Делінквентна поведінка відноситься до ряду поведінкових тенденцій, які засуджуються в суспільстві, що, у свою чергу, під час дослідження даного психологічного явища зумовлює наявність соціально бажаних відповідей у різних як за віковим складом, так і за іншими особливостями категорій осіб.
Наприклад, за результатами низки досліджень агресивної поведінки учнів виявляється, що у звичайному шкільному житті молодші неповнолітні ведуть себе більш невимушено, зненацька проявляючи агресивні випади проти однолітків, тоді як у серії проективних методик у них спостерігається тенденція до бажаних відповідей, які маскують явище, що нами досліджується [132, с. 96]. Особливо захисні тенденції спостерігаються у ситуації експертного оцінювання, коли піддослідні - неповнолітні правопорушники, на противагу своїй антисоціальній поведінці, відповідають "вірно" [74, с. 52], а особи, які вчинили особливо тяжкі злочини, під час дослідження агресивних тенденцій за допомогою ТАТ продукують переважно нейтральні або підкреслено нейтральні просоціальні теми [85, с. 37]. Дія механізмів захисного характеру під час дослідження агресивної поведінки психологічно зрозуміла, тим паче, що для об'єктивного аналізу мотивів альтруїстичної поведінки навіть у дітей знадобився метод "психоренгену", який дозволяє "просвітити" початкову мотивацію вчинку [105, с. 13-14].
Підкресливши деякі труднощі у використанні проективних методів у діагностиці агресивних тенденцій особистості, потрібно зазначити, що застосування різних варіантів так званої "машини агресії" А. Баса (1961) [86, с. 155] у якості метода вивчення цього феномену взагалі мало ким приймається. На нашу думку - це цілком вірно, бо електростимуляція як метод психологічного дослідження досить сумнівна з етичної точки зору.
Деякою мірою недосконалі й тестові методики-опитувальники, спрямовані на дослідження схильності до агресивно-насильницької форми поведінки. Типовий приклад їх недоліків дуже показово відобразив у своєму зауваженні один із піддослідних з приводу формулювання питань: "Це все одно, що обирати між насиллям над власною матір'ю і убивством батька сокирою" [170, с. 45]. У інших методиках, до яких, наприклад, належить і апробований на вітчизняній популяції опитувальник А. Баса і А. Даркі (1957 р.), розширена інтерпретація агресії як деякої активності зумовлює використання додаткових психологічних даних про суб'єкт агресивних дій, щоб винести обґрунтований діагностичний висновок про властивості його особистості й поведінкові тенденції [15, с. 109]. Дослідження агресивності, що розуміється як особистісна риса, з застосуванням тестів-опитувальників, у яких агресивність тлумачиться як деяка психодинамічна активність, також не є доречним, бо виявляє факти наявності вираженої ознаки "агресії" не лише у насильницьких злочинців, але й у боксерів, солдат, хірургів, суддів, і відсутність кореляційних залежностей між методиками, які оцінюють агресивну поведінку [46; 98; 126].
Таким чином, специфіка досліджуваного явища - делінквентної поведінки - вносить певні труднощі для використання існуючих методів і пред'являє особливі вимоги до розробки нових діагностичних засобів. До однієї з цих вимог можна віднести створення модельних життєвих ситуацій, достатніх для виявлення властивостей особистості. Але ця умова сама по собі є перепоною на шляху розвитку об'єктивності тестів. Утруднене її дотримання і в лабораторному експерименті, бо крім великої вартості такого дослідження, будь-яке складне і суперечливе психологічне явище, до яких належить і феномен агресії, може бути позбавлене своєї специфіки у результаті штучної ізоляції "з життя" під час організації експериментального дослідження [20; 52; 108; 144]. Але не лише складності самого досліджуваного явища утруднюють моделювання необхідної ситуації, що актуалізує агресивну поведінку: навіть найбільш високі наукові цілі не можуть виправдовувати створення експерименту, у якому б відтворювалися фактори, що беруть участь у формуванні механізму агресивної поведінки кримінального характеру.
Тому, ми вважаємо, що систематизація даних, отриманих шляхом аналізу випадків реальної агресивної (злочинної) поведінки може скласти достатній об'єм інформації, необхідний для змістовної інтерпретації результатів і науково-обґрунтованих висновків.
Об'єктивна оцінки агресивного поведінкового акту передбачає дотримання певних принципів у такому діагностичному дослідженні. Вони логічно випливають з даних аналізу проблеми агресії, але не мають чіткого визначення, що ускладнює психологічно вірне розуміння агресивної поведінки особистості і її особливостей, а також вибір відповідних методів корекції й