РОЗДІЛ 2
СТОРОНИ, ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТА ЗМІСТ ДОГОВОРІВ НА ВИКОНАННЯ ПІДРЯДНИХ РОБІТ ЗА ДЕРЖАВНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ
2.1. Сторони в договорах на виконання підрядних робіт за державним замовленням
1. До елементів будь - якого зобов'язального правовідношення передусім належать його суб'єкти (сторони). Правомочна сторона у цих правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язальна - боржника. Здебільшого кожен із учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником. Суб'єкт правовідношення повинен володіти такою юридичною ознакою, як правосуб'єктність. Правосуб'єктність як фізичної, так і юридичної особи, включає в себе загальний правовий статус - можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати в судових органах від свого імені тощо [22, с.49].
Юридична особа та фізична особа-підприємець, як і інші учасники цивільних відносин - фізичні особи, мають правоздатність та дієздатність. Так, наприклад, у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно з моменту її створення і припиняються також одночасно з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Слід зазначити, що на відміну від ЦК 1963 р., що передбачав наділення юридичної особи цивільною правоздатністю відповідно до встановлених цілей її діяльності, новий ЦК став на позицію визнання універсального характеру правоздатності юридичної особи. Виходячи із універсальної правоздатності юридичним особам та фізичним особам-підприємцям надається можливість мати будь-які майнові та особисті немайнові права. Звичайно, деякі цивільні права та обов'язки за своєю суттю можуть належати лише фізичним особам, а не юридичним особам. Крім цього, відповідно до ч.3 ст.91 ЦК певні обмеження універсальної правоздатності юридичної особи встановлюються також системою ліцензування окремих видів підприємництва. Як зазначає А.С. Довгерт, українська доктрина і практика повинні виходити з того, що встановлена в установчому документі мета діяльності юридичної особи має значення лише для внутрішніх відносин, а не для відносин юридичної особи з третіми особами. Тому правочин, вчинений органами юридичної особи з перевищенням повноважень, у тому числі і правочин, що виходить за межі мети юридичної особи, слід вважати дійсним стосовно третьої особи [68, с.75].
Правоздатність юридичної особи реалізується через її органи, які формують і виражають її волю ззовні. Органи юридичної особи не тільки здійснюють управління, а й виступають у майновому обороті від її імені. Склад органів юридичної особи, їх компетенція та порядок створення встановлюються законом та установчими документами.
Однією із індивідуальних ознак договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням є спеціальний суб'єктний склад. Одна із його сторін завжди є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування (державні замовники). Компетенція державних замовників встановлюється нормами публічно - правового характеру. Іншим контрагентом по договору є підрядник (виконавець державного замовлення).
Слід зазначити, що, на думку деяких науковців, хоча в державному контракті стороною називається орган держави чи орган місцевого самоврядування, він є тільки номінальним учасником. Відповідні договори спрямовані на задоволення тих чи інших державних потреб, а не конкретних потреб органів влади, тому їх стороною є безпосередньо публічно-правове утворення - держава, а не той чи інший орган влади [38, с.179, 69, с.118-119]. Для з'ясування питання про те, хто ж є учасником цивільних відносин - держава чи відповідний орган державної влади, А.С. Довгерт пропонує виходити з наступного: якщо орган державної влади виконує покладені на нього державою функції, то у відповідних цивільних відносинах цей орган є представником держави і набуває цивільних прав і обов'язків для держави. Тобто учасником цих відносин є держава Україна. Якщо ж орган державної влади діє у цивільних відносинах з метою матеріального та іншого забезпечення здійснення відповідної державної політики (орендує приміщення, працівників, платить за газ, електроенергію тощо), то учасником цивільних відносин виступає саме цей орган. Більше того, вчений пропонує відходити від практики надання міністерствам, відомствам, іншим органам влади та місцевого самоврядування статусу юридичних осіб та піти шляхом багатьох країн світу, де в цивільних відносинах виступають не вказані органи, а безпосередньо держава або громада, до яких в разі спору подають цивільні позови [68, с.118-121].
Сьогодні чинним є Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", відповідно до ст.1 якого замовник - це розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю, при цьому замовником вважається суб'єкт, тендерний комітет якого проводить процедуру закупівлі та який одночасно укладає з переможцем договір про закупівлю, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації. В свою чергу ця ж стаття визначає, що розпорядниками державних коштів є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України та законодавством України, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів.
Виникає запитання: хто ж все таки є стороною договору на виконання підрядних робіт за державним замовленням: держава Україна, АР Крим, територіальні громади (публічно-владні організації) чи їх органи? Який же правовий статус органів державної влади, органів влади АРК чи органів місцевого самоврядування?
Перш за все необхідно зазначити, що відповідно до ст.ст. 167-169 ЦК держава, АР Крим та територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасни