РОЗДІЛ 2
Трансформація системи міжнародних відносин в умовах глобалізації
2.1. Тенденції глобальних трансформацій міжнародних відносин в інформаційну
добу.
Епохальні зміни в міжнародних політичних і економічних відносинах наприкінці XX
ст. обумовили їх глобальну трансформацію та сприяли залученню до цього процесу
більшості країн і регіонів світу. В той же час інформаційно-технологічна
революція привела до широкого впровадження Інтернету й різновидів
телекомунікацій, що поряд з економічними факторами уможливило тісніше
спілкування та взаємодію між окремими індивідами, різними соціальними групами,
інституціями й численими міжнародними організаціями. Внаслідок цього
міждержавні кордони практично в усіх сферах спілкування та співробітництва
стали більш транспарентними та прозорими. Таким чином, виникли нові об’єктивні
фактори й умови для прискорення та масштабного зростання глобалізаційних
процесів.
Закінчення "холодної війни" закономірно зумовило ліквідацію біполярної системи
та прискорило формування нової політичної структури світу. В
суспільно-політичних і наукових колах багатьох країн світу всі ці зміни не
могли не викликати широку дискусію з приводу того, якою стає структура сучасної
системи міжнародних відносин - однополярною чи багатополярною і, відповідно,
яка з них є більш стабільною та функціональною.
У постконфронтаційному світі динамічний поштовх набув комплекс глобальних
тенденцій, які не є прямим наслідком ані двополюсного протистояння, ані його
закінчення. Скоріш за все, деякі з них самі зумовили нинішню
міжнародно-політичну трансформацію і продовжують на неї активно впливати. Це
актуалізує дослідження тенденцій, що впливають на світовий розвиток, зумовлюючи
трансформацію сучасної системи міжнародних відносин в умовах глобалізації.
Серед цих найважливіших тенденцій слід, передусім, виділити інтеграцію,
фрагментацію, регіоналізацію та демократизацію світу.
Можна також відзначити зростання ролі взаємозалежності світу, причина якого
полягає в інтенсифікації спілкування, прискоренні обміну думок, ідей та
наукових відкриттів на рівні окремих людей, урядів, урядових та неурядових
міжнародних організацій, різноманітних транснаціональних акторів, що стало
можливим в умовах бурхливого розвитку технологій та нових тенденцій сучасних
глобальних трансформацій.
Характерно в цьому сенсі, що як представники української - О. Білорус [126-129]
і Д. Лук’янченко [127], так і американської школи геополітики - Дж.Розенау
[1-5], П. Бергер, С. Хантінгтон [105-107] зазначають, що в процесі
трансформації сучасної системи міжнародних відносин з дедалі більшою
одночасністю та взаємодією виявляють себе дві суперечливі тенденції –
глобалізація та локалізація.
У цьому контексті автор дотримується позиції неоліберальної школи міжнародних
відносин, серед представників якої поділяє погляди патріарха американської
політології Дж. Розенау, котрий, зокрема, стверджує, що серед багатьох динамік,
які змінюють сучасний світ, лише дві групи кластерів виокремлюються як
найважливіші - ті, які прискорюють глобалізаційні та інтеграційні процеси, з
одного боку, й ті, які просувають локалізацію, децентралізацію і фрагментацію
світу, з іншого. Тоді, коли ці полярності спрямовують перебіг подій в
протилежні напрямки, вони постійно взаємодіють, викликаючи напругу, з якою
міжнародна спільнота повинна боротися.
Для пояснення процесів, які характеризують трансформацію на сучасній світовій
арені, Дж. Розенау ввів у науковий обіг термін "фрагміграція" [1, с. 28], який
нагадує нам, що глобалізаційні процеси і локалізація мають усі підстави
позначатися одним терміном. Саме фрагментація, а не тільки глобалізація є
характеристикою нової епохи. Ми можемо бачити прояви цього феномену під час
проведення різних самітів. Коли представники розвинутих держав збираються разом
для обговорення інтеграційної політики і ведуть переговори, які торкаються
нових торговельних угод, їм часто-густо протистоять різні неурядові організації
й індивіди, які демонструють свою незгоду та висвітлюють фрагментарну природу
цих угод.
З Дж. Розенау погоджується його колега Ян Кларк, англійський
політолог-міжнародник, який вважає, що найбільш характерною рисою сучасності є
зростання взаємопов’язаності нових процесів на глобальному рівні одночасно з
процесами політичної дезінтеграції. ХХ століття було, таким чином, століттям
глобалізації та фрагментації. Ці поняття охоплюють процеси політичних,
соціальних, економічних, технологічних і культурних змін. Вони є не тільки
міжнародними за своїм характером, а й багаторівневими, та відображені у ступені
належності інтернаціоналізмові, у конкретних моделях регіоналізму й навіть на
рівні державної цілісності [201, с. 203-205].
Глобалізація й фрагментація пронизують всю історію міжнародних відносин у ХХ
ст., їх взаємодією визначаються унікальні особливості окремих періодів
історичного розвитку. Процес глобалізації тривав упродовж усього ХХ століття,
проте він не був однотипним і незмінним, тому не може бути охарактеризований як
такий, що лінійно розвивається, замкнутий та автономний процес – технологічний,
економічний або культурний. На переконання автора, глобалізація є комплексною й
багатомірною сукупність процесів, стійко пов’язаних з реаліями міжнародних
відносин і практикою діяльності держави, що змінюється [186, с. 203-213].
Неоднозначність та суперечливість глобалізації, на думку предтавника
неоліберальної парадигми трансатлантичної школи міжнародних відносин
Р.Робертсона, виражаються в запропонованому ним терміні "глока
- Київ+380960830922