Українська історіографія “Весни народів“ 1848 р. в Галичині

РОЗДІЛ II
ВІДОБРАЖЕННЯ В ІСТОРИЧНИХ ПРАЦЯХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ГАЛИЧИНІ ЗА ДОБИ "ВЕСНИ НАРОДІВ"
2.1. Організаційне оформлення польського й українського національних рухів
Комплекс проблем, що з'ясовується у цьому розділі, найскладніший для історіографічного аналізу. Більшість дослідників "Весни народів" у Галичині зосереджують увагу саме на питаннях суспільно-політичного характеру, які, будучи складними і суперечливими за своєю природою, викликають розмаїття наукових оцінок і характеристик. Це стосується як інституціонування польського й українського рухів, так і відносин між ними та їхніх стосунків з офіційними австрійськими чинниками.
Передусім зупинимося на проблемі номінування подій 1848-1849 рр. у Галичині. Дослідники здебільшого не вдаються до пояснення термінів, що вживалися для їхнього позначення, а застосовують їх автоматично, залежно від пануючих в той чи інший час підходів. Українські історики Галичини кінця XIX - 30-х років ХХ ст. (насамперед І.Я. Франко), а також українські зарубіжні та сучасні автори поняття "Весна народів" та "революція" вживалися майже як синонімічні. У радянській літературі утвердилося поняття "революція" (М.Мудрий з цього приводу зауважив: означення тих подій як "революції" давало змогу досліджувати її під гаслом високої "актуальності теми", що йшло в унісон з нав'язуваними ідеологемами [349, с. 201]), а термін "Весна народів", якщо і застосовувався, то, як правило, зі словосполученням "так звана", що несло негативний відбиток.
Суть і походження поняття "Весна народів" прояснюють науковці, які розглядають цю подію в загальноєвропейському контексті. Зокрема, Ф.Стеблій вказує: невід'ємною складовою масштабних революційних потрясінь 1848-1849 років у багатьох європейських країнах стали визвольні рухи поневолених народів Східної і Центральної Європи. Вони активізували боротьбу за досягнення національної свободи. Звідси і пішла назва революції - "Весна народів" [441, с. 167]. Інший знаний історик Я.Ісаєвич з цього приводу дає таке пояснення. Політичні події 1848 року в західноукраїнському регіоні були складовою частиною національних рухів у Європі. Їх називають "Весною народів", бо революції в Німеччині, Австрії, Угорщині, Італії поєднували демократичну, антиабсолютистську спрямованість з боротьбою за створення національних держав або за політичну емансипацію народів [184, с. 407]. Історики іноді прив'язуть ці революційні події ще й до "сезонного" чинника - весни 1848 р., однак така позиція не відображає суті історичних реалій.
У сучасних академічних виданнях вони трактуються як "українська національна революція" (В.Сарбей [411, с. 122-132]), проте таке визначення не прижилося, тим більше, що воно не відбиває всієї їх повноти, бо формально не охоплює польського руху. Прийнятливим є вживання словосполучення "українська "Весна народів" (Ф.Стеблій та ін.) при характеристиці українського національного руху в Галичині у 1848 р.
Усупереч різним ідейним і методологічним підходам у загальних та спеціальних дослідженнях висвітлення польського й українського рухів у Галичині в 1948-1849 рр. переважно здійснюється за проблемно-хронологічним принципом. У такому ключі й будемо аналізувати історіографічні джерела з цієї проблеми. Вузлові аспекти і напрями їх відображення представляються так що, вибух повстання у Відні спричинив активізацію руху і самоорганізацію галицьких поляків, тож виникнення і розгортання українського руху показуються, ніби у "відповідь" на це: заходи поляків мовби в "дзеркальному" вигляді повторювали українці: подання петицій до Відня; заснування політичної організації і часопису; формування гвардії; проведення публічних виступів тощо.
В історіографії утвердився правильний погляд, що безпосередній поштовх до революційних заворушень у Львові дала звістка про віденське повстання 13-15 березня 1848 р. Розходження стосуються часу її надходження. Частина дослідників вказують на 18 березня, однак, зважаючи на загальний перебіг подій, ближче до істини є історики, які вважають, що це відбулося днем раніше (І.Міллер [343, с. 390-393]; М. Данилак [143, с. 66] та ін.), тож і розгляд революційних подій вони розпочинають з Кракова. При цьому часто цитується вислів І.Франка: "Мартова буря" 1848 року, що зірвалася у Відні, "зі скорістю електричного току перебігла до Галичини і викликала вуличні демонстрації 19, 20, 21 марта" [559, с. 529]. Цікаво, що до схожої алегорії вдався і Ф.Свистун (1896 р.), відзначивши, що рух у Відні зі "швидкістю блискавки" досяг інших провінцій, де висувалися подібні вимоги [543, с. 257]. Такі погляди створюють враження, нібито революційна ейфорія захопила Галичину "зовсім зненацька", тому правильно чинять автори, які вказують, що відомості про революційні події в Італії та Франції ширилися краєм задовго до віденських барикад (Ф.Стеблій [456, с. 13] та ін).
Немає принципових розходжень між істориками, які початок революції в Галичині прив'язують до 18 чи 19 березня, тому що в обидвох випадках ідеться про одну подію - вироблення польської петиції до імператора та намаганнях надати їй легітимності у вигляді збору підписів. Вони здебільшого доволі стереотипно подають етапність розгортання подій у березні 1848 р., акцентуючи увагу на різних їх аспектах та допускаючи деякі фактологічні розбіжності.
Звернення від 18 березня до цісаря дослідники небезпідставно вважають першою політичною програмою, висунутою в Галичині у 1848 р. (І.Міллер [343, с. 392]; М. Данилак [143, с. 68] та ін.). Окрім історичної назви "Адрес Галіції", в літературі цей документ фігурує як "петиція", "адрес", "звернення" тощо. Його поява часто представляється як "новотвір" поляків, тож праві дослідники, які вказують, що цим актом вони наслідували інші народи, втягнені у вир революції, а М. Данилак відзначив, що на зміст "Адресу" вплинула празька петиція від 11 березня [143, с. 66]). Його 13 пунктів, що стосувалися скасування перешкод розвитку "польської народності" та забезпечення демократичних свобод, к