РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ТА АНГЛІЙСЬКОГО СЛЕНГУ
2.1. Семантико-ідеографічний підхід до структурування сленгового лексикону
Визначальною тезою антропоцентричної лінгвістики вважається твердження, що мова
становить конститутивну властивість людини, головну умову її самоідентифікації.
Думка про конститутивний характер мови для людини як теоретична ідея була
вперше сформульована й розроблена в лінгвофілософській концепції В. фон
Гумбольдта. Визначити єство людини, за В. Гумбольдтом, означає виявити силу, що
робить її людиною. Мова – єдина духовна енергія народу, що міститься в глибинах
його свідомості. Позиція В. Гумбольдта та Е. Сепіра зводиться до твердження, що
мова є визначальним, рушійним початком, що саме мова зумовлює форми, які
приймає культура, що мислення індивідуума кожної етнічної і культурної
спільноти залежить від мови [160]. На думку В. фон Гумбольдта, “в кожній мові
закладено свій світогляд... мова народу є його духом, а дух народу є його мова”
[75, с. 46].
Оскільки біологічна і соціальна сутність єдина для всіх, незалежно від етнічної
належності, механізм сприйняття навколишньої дійсності є універсальним. Разом з
тим людина сприймає, відтворює світ у вигляді знакової системи, виробленої
певною етнокультурною спільнотою. Інакше кажучи, об'єктивну дійсність люди
бачать крізь призму конкретних національних мов, які по-різному членують
дійсність. Таким чином, мовна картина світу етносу формується, з одного боку,
універсальними мовними засобами, а з другого – одиницями, що закріпили
особливості національного світосприйняття представників певного етносу.
Лексичний складник мови становить важливе і надійне джерело знань про побут і
культуру. У ньому відбиваються уявлення народу про зовнішній світ, усе те
фізичне й соціальне середовище, в якому існує людина [160, с. 272].
З огляду на вищезазначене, не випадково, що останнім часом у мовознавстві мова
сприймається і вивчається передусім як спосіб класифікації світу, як спосіб
матричного уявлення про нього. Саме цим зумовлений розвиток
структурно-семантичних методів і класифікацій. На думку М.П. Кочергана, принцип
системності має стати основним у контрастивних лексико-семантичних студіях.
“Без урахування системних зв’язків та ієрархічних відношень на всіх рівнях
аналізу (семному, семемному, лексемному, лексико-семантичних груп і
лексико-семантичних полів) не може бути адекватного опису лексико-семантичної
системи зіставлюваних мов, бо саме значеннєвість мовної одиниці є основною
одиницею контрастивних досліджень, а вона (значеннєвість) визначається місцем
мовної одиниці у певній системі” [105, с. 4].
У зв’язку з цим перед дослідниками постає проблема визначення основної одиниці
порівняльної лексикології. На думку В.М. Манакіна, еталоном зіставлення має
бути не реально існуюча мова, а незалежна від зіставлюваних мов,
інтернаціональна система, що містить сукупність знань про дійсність [125]. За
словами М.П. Кочергана, допоки така система в термінах семантики не описана, за
еталон може братися певна змодельована на основі наявних знань система [105, с.
5]. У ролі такої системи може виступати модель, створена за
семантико-ідеографічним принципом. Можливість застосування цього принципу
ґрунтується на загальновідомій тезі про нерозривний зв'язок мови і мислення.
Мислення має загальнолюдську природу. Смисловий континуум є спільним для всіх
мов. Проте кожна конкретна мова членує його специфічно. Саме тут при порівнянні
однієї мови з іншою встановлються невідповідності і виявляються лакуни,
частково пов'язані з культурно-історичними й етнографічними причинами, частково
зумовлені мовною специфікою внутрішніх форм [92, с. 244].
Семантико-ідеографічний підхід дозволяє змоделювати карту “змістового всесвіту”
певної мови, а репрезентація лексичного матеріалу на цій “карті” дозволить
визначити характеристики закріпленої в мові національної картини світу.
Отож, вивчення характеру представлення того або іншого смислового континууму в
лексиці різних мов за ідеографічним принципом є надзвичайно перспективним у
контрастивній лексикології. Сленг у цьому відношенні надає зручний мовний
матеріал, саме як утілення маргінального, тобто такого, який є додатковим до
наявного стандарту. Поява значної кількості досліджень субстандарту з погляду
словотвору, граматичних або стилістичних особливостей, безперечно, є досить
важливим набутком, але мало чим пояснює лінгвокультурну сутність цього
феномену. Натомість з’ясування того, чим відрізняється його образ світу,
картина світу, навіть просто сам номінативно-наочний світ сленгу, від світу,
освоєного й актуалізованого в стандарті, на нашу думку, є надзвичайно
важливим.
У межах нашого дослідження не ставимо за мету порівняти особливості стандарту і
субстандарту. Своїм завданням ми вбачаємо виявлення лінгвокультурної специфіки
українського та англійського сленгового лексикону. Оскільки зіставного вивчення
українського та англійського сленгового лексикону допоки здійснено не було,
доцільним видається вироблення інваріантної схеми дослідження сленгової моделі
світу на основі підходів, які використовувались для укладання ідеографічних
словників різних мов: англійської – П. Роже, Р. Халліга і В. Вартбурга,
іспанської – Й. Касареса, російської – В.В. Морковкіна, Н.Ю. Шведової,
української – Ж.П. Соколовської [171; 235; 243; 283; 285; 300].
У словнику П. Роже [300] лексику англійської мови розподілено на шість груп:
1.“Абстрактні відношення”, 2.“Простір”, 3.“Фізика”, 4.“Матерія”, 5.“Відчуття”,
6.“Інтелект”, 7.“Воля”, 8.“Почуття”. Згідно зі структуруванням дійсності
- Київ+380960830922