РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ТА СОЦІОСЕРЕДОВИЩЕ ДІЯЛЬНОСТІ ДОМІНІКАНСЬКИХ МОНАСТИРІВ
ВОЛИНІ
2.1. Інституціоналізація домініканського ордену на Волині: датування та
кількісні характеристики фундацій.
Першочерговим завданням під час дослідження діяльності домініканського ордену
на Волині є з’ясування динаміки виникнення домініканських осідків в регіоні.
Одразу зазначимо, що найбільше дослідницьких проблем виникає у зв’язку із
датуванням початків домініканської діяльності в регіоні, які не входять
безпосередньо в хронологічні рамки нашого дослідження. Внаслідок цього в роботі
наводитимуться лише найбільш вірогідні й аргументовані версії щодо часу
виникнення монастирів цього періоду. Розглядаючи фундації XVII-XVIII ст., поява
яких є краще висвітленою в історіографії, зупинимося детально на обставинах
виникнення окремих осідків тільки у випадку віднайдення нами нових відомостей
щодо їх датування.
Перший етап охоплює час від початку руської місії засновника Польської
домініканської провінції св. Яцека Одровонжа (традиція датує початок місії 1223
р. [108 Bar№cz S. Op. cit. – T. 1. – S. 22.]) до появи перших достовірно
існуючих монастирів наприкінці XIV ст. Основною проблемою дослідження цього
етапу є верифікація даних про відвідання і заснування святим Яцеком
домініканських монастирів в Овручі та Житомирі. Вперше інформація про існування
цих конвентів з’явилася в житії святого Яцека 1646 р. авторства домініканця С.
Окольського [109 Okolski S. Op. cit. – P. 122-123.] і незабаром перекочувала до
творів інших орденських істориків. Для підтвердження даних агіографічної
традиції, П. Келар висуває додатковий аргумент на доказ відвідання святим
Яцеком Овруча і Житомира, оскільки шлях до Києва мав пролягати саме через ці
волинські міста [110 Kielar P. Pocz№tki zakonu dominikaсskiego w Polsce //
Nasza Przeszіoњж: Studia z dziejуw Koњcioіa i kultury katolickiej w Polsce. –
Krakуw, 1979 – № 39. – S. 85-87. ]. Я. Воронецький аргументує відвідання Яцеком
Володимира не тільки географічним, а й політичним фактором: Данило Галицький
був важливішим для польської політики, ніж Андрій Угорський, який в цей час мав
резиденцію у Галичі. Конкретною датою заснування у Володимирі монастиря
дослідник вважає направлення Папою в 1247 р. домініканських монахів до дружини
Василька Романовича Дубравки [111 Woroniecki J. Op. cit. – S. 99, 106.].
Однак пізня поява відомостей про заснування житомирського та овруцького
конвентів, а також джерелознавча критика житія св. Яцека редакції С.
Окольського, проведена І. Малишевським [112 Малышевский И. Указанное сочинение
– С. 45-118.] та Д. Деканським [113 Dekaсski D. Dominikanie w Europie
њrodkowo-wschodniej w XIII-XV wieku // Kwartalnik Historyczny. – Warszawa,
1995. – T. 102, №1. – S. 123-158.], викликають сумніви щодо достовірності цієї
інформації. Ймовірно, постать нещодавно канонізованого святого (канонізація
відбулася 1596 р.) була використана С. Окольським для обґрунтування тривалої
традиції руської домініканської місії, що не обмежувалася виключно Києвом
(діяльність св. Яцека в Києві згадується вже в найранішому варіанті його житія
середини XIV ст. [114 Stanislaus Lector. De vita et miraculis sancti Jacchonis
(Hyacinthi) ordinis fratrum Praedicatorum / wyd. Жwikliсski L // Monumenta
Poloniae Historica. – Lwуw, 1884. – T. 4. – P. 842.]), а поширювалася й на інші
регіони Русі. Вибір для цього Володимира і Овруча, в яких за часів Окольського
реально існували осідки ордену, цілком зрозумілий. Про гіпотетичне існування
протягом певного часу житомирського осідку поговоримо пізніше.
Таким чином, можемо стверджувати, що відомості домініканської агіографічної
традиції про функціонування на Волині домініканських монастирів протягом XIII -
середини XIV ст. є сумнівними і джерельно непідтвердженими. В той же час
відсутність у регіоні постійно діючих домініканських інституцій зовсім не
спростовує наявності тут членів ордену як капеланів і членів дипломатичних
посольств. Адже загальновідомим є той факт, що орден відігравав неостанню роль
у дипломатичних (або ж унійних) контактах Папства з Данилом і Васильком
Романовичами. Останнього Папа Іннокентій IV характеризує як такого, що має
наміри залишатися в лоні Римської Церкви [115 Documenta Рontificorum Romanorum
historiam Ukrainae illustrantia / Colleget A.G. Welykyj – Romae, 1953. – V. 1.
– P. 540-541.] і, як було згадано вище, дозволяє дружині Василька, Дубравці,
користуватися при своєму дворі капеланськими послугами домініканина Алексія
разом з обраним ним товаришем із середовища ордену [116 Skarbiec diplomatуw
papieїskich, cesarskich, krуlewskich do krytycznego wyjasnenia dziejуw Litwy,
Rusi Litewskiej i oњciennych im krajуw. – Wilno, 1860. – T. 1. – S. 71.].
Другий етап появи домінікан на Волині обмежується часом від кінця XIV ст. до
початку XVII cт. Характеризується він передусім утворенням у регіоні перших
постійних орденських структур – монастирів. Першим існуючим монастирем на
Волині традиційно вважається луцький, поява якого пов’язується з наданням на
користь луцьких домінікан королем Ягайлом привілею 1390 р. на село Городницю
[117 Текст привілею див.: Stecki T. Јuck staroїytny i dzisiejszy. – Krakуw,
1876. – S. 197-199.]. Однак у привілеї Ягайла мова йде про вже існуючу
фундацію, а в орденських документах ще під 1371р. фігурує «Johannis luc?os
(luc?nisios)» [118 Zbiуr formuі Zakonu Dominikaсskiego prowincji polskiej z lat
1338-1411 / Wyd. J. Woroniecki, J. Fijaіek. – Krakуw, 1938. – S. 91-92.], якого
можна трактувати саме як члена (найімовірніше – настоятеля) луцького монастиря.
Орденський історик Ф. Нововейський [119 Nowowejs
- Київ+380960830922