РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРИ І ФУНКЦІЇ
САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ.
2.1. Загальна організація та методичний апарат дослідження.
Останнього часу у соціальній психології спостерігається підвищений інтерес до
феномену самопрезентації. Коло пов’язаних із вказаним феноменом питань, які до
недавнього часу вирішувалися виключено закордонними дослідниками, почали
активно включатися у сферу досліджень вітчизняних соціальних психологів.
Актуалізована сучасним моментом проблема самопрезентації, соціальний запит на
її дослідження поставив на порядок денний завдання розроблення методичного
інструменту, який задовольняв би, з одного боку, психометричним вимогам, а з
іншого – виконував би функцію практичного засобу надійної ідентифікації рівня
сформованості у особистості здатності до самопрезентації як гармонійної
цілісності власного Я.
Що правді кажучи, останнім часом поступово почали утворюватися передумови для
поглибленого вивчення природи і специфіки цього феномену, здійснюються спроби
створення адекватних цієї специфіки методів аналізу.
Проте не можна не констатувати, що у вітчизняній соціально-психологічній
літературі, за винятком неадекватного ототожнення поняття самопрезентації і
уявлення особистості про себе [174, 199], має місце лише одна спроба
операціоналізації поняття самопрезентації, здійснена на базі модифікованого
німецькомовного опитувальника Р. Мільке (Ein Fragebogen zur Wirksamkeit des
Selbstdarstellung) [219] з метою діагностики підлітків із демонстративними
формами акцентуацій [98, 99]. Логічно, що обґрунтування валідності вказаної
версії опитувальника здійснювалася на основі кореляційних зв’язків із відомими
шкалами типології (гіпертимної, істероїдної) патохарактерологічного
опитувальника А. Е. Лічко [115].
До того ж, вказана спроба не містила у собі змістового аналізу психологічної
реальності, що стоїть за змістом досліджуваного явища, яке обмежувалося
фіксацією, спостерігаємих поведінкових її корелятів, іншими словами,
обмежувалася сферою аналізу формально-динамічних характеристик процесу
самопрезентації.
В цьому контексті у нас є всі підстави погодитися із слушною тезою про
необхідність осмислення феномену самопрезентації як аспекту особистісного
самовизначення, а відтак і досліджувати особистість „в усіх іпостасях її
суб’єктності”, зокрема, з огляду такої її інтегральної властивості, як
автентичність [83].
Спираючись на викладене у теоретичному розділі уявлення про зміст і обсяг
поняття самопрезентації, першочерговим убачалася задача розроблення й
верифікації на матеріалі емпіричних досліджень діагностичного інструменту з
одного боку, а також залучення того переліку психологічних змінних, які, як
припускається, якнайповніше охоплюють ту психологічну реальність, яка
обіймається поняттям самопрезентації.
Отже, до основної частини дослідження були залучені наступні методичні
прийоми.
1. Опитувальник самопрезентації (авторський варіант).
В результаті якісної оцінки всієї множини змінних, що включаються дослідниками
до кола переліку особистісних індикаторів процесу самопрезентації (упевненість
у собі, замкнутість, імпровізація, стриманість, винахідливість,
демонстративність, поміркованість, самоконтроль, розкутість, педантичність,
відкритість, відповідальність, активність, самоповага, антиципація, мотивація
успіху, експресивність, тривожність, самооцінка, Я-концепція, самоставлення,
екстраверсія, поміркованість, відповідальність, самостійність,
комунікативність, емпатійність, толерантність, щирість, почуття гумору тощо)
[9, 19, 26, 34, 58, 83, 95, 117, 164, 196, 207, 216, 219, 222] до первинного
списку створеного нами опитувальника було визнано доцільним залучити 54
твердження, які були запропоновані виборці пробандів із 126 осіб – студенти
обох статей віком від 18 до 21 років.
Отримані дані були піддані процедурі експлораторного факторного аналізу. У
підсумку була отримана трьохфакторна структура, із якої були вилучені питання,
які отримали недостатнє факторне навантаження (нижче 0.40) з одного боку, або
високі навантаження за всіма факторами.
Психометричний аналіз опитувальника здійснювався шляхом кореляції між
запитаннями опитувальника, а також шляхом визначення індексу складності.
Ретестова надійність перевірялася на вибірці досліджуваних (45 осіб)
аналогічної вікової категорії через три тижня. Отримана величина кореляції за
шкалами опитувальника коливалася у межах 0.65-0.72, що свідчить про достатній
рівень надійності. Цілком задовільною виявилася і величина конвергентної
валідності, яка була отримана шляхом встановлення кореляції із відповідними
шкалами (гнучкість спілкування, саморозуміння і автономність) російськомовної
версії тесту Е. Шострома самоактуалізації [81].
Таким чином, підсумковий варіант опитувальника налічував 36 запитань, який і
був запропонований досліджуваним, які взяли участь у основній частині
дослідження (див. додаток А).
2. Опитувальник самоставлення. Запропонована С. Р. Пантілєєвим [134] версія
спирається на розуміння самоставлення як “узагальнене почуття суб’єкта на
адресу Я” (вираз смислу Я для суб’єкта) і позбавлена низки недоліків,
притаманних численним варіантам, в тому разі і відомому російськомовному В.
Століна, який обмежується трьома вимірами самоставлення (симпатія, повага,
близькість). З урахуванням існуючого досвіду і власного розуміння феномена
самоставлення, автором був розроблений і підданий відповідній процедурі
перевірці варіант опитувальника, що містить 110 пунктів, які презентують 9
відносно самостійних шкал (див. додаток П).
1. З
- Київ+380960830922