РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА МЕТОДИКА ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ
ПРОЕКТАМИ ВИРОБНИЦТВА
2.1. Обґрунтування вибору напряму та постановка задач дослідження
Підготовка, прийняття і реалізація проектного рішення як процесу, що реалізує
методологію управління проектом, можна представити у такий спосіб (рис. 2.1).
ПІДГОТОВКА
РІШЕННЯ
Виявлення та аналіз проблемної ситуації
(діагностика проблеми)
Формування цілей
Формулювання обмежень і критеріїв
Виявлення повного переліку альтернатив
Вибір припустимих альтернатив
Попередній вибір кращої альтернативи
ПРИЙНЯТТЯ
РІШЕННЯ
Оцінка альтернатив з боку особи,
яка приймає рішення
Перевірка альтернатив
Вибір єдиного рішення
РЕАЛІЗАЦІЯ
РІШЕННЯ
Розробка методики проектування
10
Розробка програмного забезпечення
11
Формування оцінного висновку
та бізнес-плану проекту
12
Рис. 2.1. Алгоритм підготовки, прийняття та реалізації рішення
з управління проектами
Процес ухвалення рішення при управлінні проектом з технологічної точки зору
можна розглядати у вигляді послідовності етапів і процедур, що мають між собою
прямі і зворотні зв'язки. Упорядкування процесу підготовки, прийняття та
реалізації рішення у певній мірі компенсує недоліки, обумовлені неможливістю
вирішити проблему тільки за допомогою кількісних методів аналізу на основі
використання чітких однозначних алгоритмів. Розгляд виниклих проблем у строгій
логічній послідовності дає можливість плідно сполучати формальні та евристичні
методи в процесі підготовки і ухвалення рішення та домагатися більше високої
його якості. Залежно від того, на яких аспектах у процесі рішення робиться
акцент, цей процес можна структурувати на окремі етапи, керуючись різними
засадами.
При розробці проектного рішення щодо моделі оцінки ефективності проекту повинні
пред'являтися наступні вимоги [4, 16, 131, 132, 154]:
- повнота, адаптивність, можливість включення досить широких змін з метою
послідовного наближення до моделей, що задовольняють вимогам точності
відтворення об'єкта прогнозування. Повнота моделі повинна розглядатися з ряду
точок зору: функціональної повноти – модель повинна дозволяти реалізовувати ті
функції, які властиві об'єкту прогнозування; можливість розгляду великої
кількості варіантів та необхідної точності прогнозування;
- достатня абстрактність, що допускає варіювання великим числом змінних. При
цьому важливо, щоб не був втрачений фізичний зміст і можливість оцінки
отриманих результатів;
- відповідність вимогам і умовам, що обмежують час рішення завдання;
- орієнтованість на реалізацію за допомогою існуючих технічних засобів. Модель
повинна бути фізично здійсненна на даному рівні розвитку техніки з урахуванням
обмежень конкретного підприємства, що виконує прогнозування;
- можливість оптимізації прогнозної моделі, одержання додаткових даних про
об'єкт прогнозування та використання математичних моделей. Інформація, яка
отримана за допомогою розробленої моделі, повинна забезпечити розрахунок
значень і дозволити визначити варіанти пошуку екстремального значення;
- можливість перевірки істинності відповідності її оригіналу, тобто необхідно
забезпечувати перевірку адекватності або верифікацію;
- стійкість стосовно помилок у вихідних даних.
При реалізації проектів менеджер проекту зосереджує свою увагу на тім, як
вчасно та не перевищуючи кошторисних витрат, поставити виріб або надати послугу
проекту [4, 74, 161]. При цьому менеджер проекту виконує обов'язки тільки у
межах своєї відповідальності. Тому його можливості стосовно управління проектом
обмежені на рівні робіт інвестиційної фази, а оцінки – структурою показників
освоєного обсягу робіт.
Розширення традиційних границь проекту і включення в зону відповідальності
менеджера проекту цілого ряду передпроектних та післяпроектних робіт стало
насущною потребою в міру ускладнення проектів та їхнього контексту у всіх
галузях бізнесу і областях застосування проектних підходів. Передпроектні
роботи пов'язані, головним чином, з ухваленням рішення про запуск проекту та
визначенням його параметрів [59, 157, 129, 137]. При цьому необґрунтовано
прийняті проекти і їхні варіанти повинні виключатися вже на початкових етапах
передінвестиційної фази. Отже, управління проектом потрібне вже на
передінвестиційній фазі. Ця обставина суттєво впливає на формування кінцевого
результату і, як наслідок, на весь життєвий цикл проекту [4, 16, 24].
Оскільки, як визначено раніше, промислове виробництво найбільш сприйнятливе до
нововведень у галузь, це створює необхідність урахування інноваційної складової
у інвестиційних проектах.
Розробка способів усунення або зниження невизначеності в проекті, а також її
урахування розглядається як найважливіша перевага проектного
підходу [74, 137]. Управління проектом має на меті досягнення певного ефекту в
майбутньому часі. Майбутнє неясно, і управління протікає в умовах
невизначеності відносно майбутнього стану, як проектованого технічного об'єкта,
так і його економічного оточення. Інвестиційний проект, розроблений з
урахуванням одного економічного оточення, може стати економічно неефективним в
іншому економічному середовищі, що змінилося. Невизначеність породжує ризик
неефективного управління – такого, що намічені цілі управління не досягаються.
Мінімізація ризику неефективного управління проектом створює необхідність
урахування та реагу