РОЗДІЛ 2 СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ІНДИВІДУАЛЬНО–АВТОРСЬКИХ МЕТАФОР
2.1. Іменникові структури
Широкі можливості інакомовного зображення та характеристики, здатність
розширити семантичний простір контексту реалізується в іменниковій метафорі. Це
відбувається через те, що змінюючи своє значення, іменник змінює і функцію
називання, набуваючи функції характеристики, якісної оцінки [118: 28].
Найактивнішою у сучасному поетичному мовленні конструкцією для формування
метафор на ґрунті взаємовідношення двох предикатів виявляється родовий
присубстантивний. Як одна із форм включення предикатів він сприяє семантичному
оновленню традиційних поетичних висловів. Родовий присубстантивний порівняно із
семантичними варіантами, співвідносними з ним, – розгорненими реченнєвими
структурами, реченнями-порівняннями, – характеризується стислістю,
економічністю форми і широкими можливостями вираження багатопланових
семантико-синтаксичних відношень [119: 65].
У досліджуваних текстах спостерігаємо значну кількість іменникових
сполук-метафор. Умовно їх можна поділити на групи, в яких:
а) взаємозв’язок компонентів будується на основі значення «мати щось». Такі
сполуки бувають двокомпонентні, наприклад: очі моря [100: 44] – море має очі,
горло річки [100: 44] – річка має горло, пащі конституцій [100: 89] –
конституції мають пащі, скорботи крило [100: 45] – скорбота має крило, кров
новел [100: 36] – новели мають кров і под. Сполуки з трьома і більше
компонентами репрезентовані такими прикладами: крила стиглої печалі [100: 78] –
стигла печаль має крила, сиве горло вихору [100: 34] – сивий вихор має горло,
чоло золоте Софії [100: 76] – Софія має золоте чоло, в горловині твоєї душі
[100: 84] – душа має горловину, гички хрумтливої тіло зелене [100: 73] –
хрумтлива гичка має зелене тіло, на чорному тілі підземних порід [100: 78] –
підземні породи мають чорне тіло, на дні усіх моїх століть [100: 38] – століття
мають дно;
б) метафоричне значення виникає на основі значення «нагадувати щось»:
–за формою, наприклад: грона хмар [100: 92] – скупчення хмар нагадують грона,
по тунелях трави [100: 43] – проміжки між травою схожі на тунелі;
–за функціями: віри дерева [100: 48] – віра нагадує дерево (теж з чогось
виростає), вух локатори [100: 123] – вуха нагадують локатори (вловлюють
інформацію), мішок світової пам’яті [100: 61] – світова пам’ять, як мішок –
вміщує багато інформації (образ формується на основі семи `глибина`,
`місткість`), бетон вселюдської кривди [100: 61] (на основі семи `міцність`,
`твердість`) – вселюдська кривда нагадує бетон (така ж важка, могутня);
–за формою і функціями: котячі очі електрички [100: 111] – фари електрички
нагадують очі кота – круглі і світять, зірок маховики [100: 54] (на основі семи
`рух`) – зірки нагадують маховики – теж символізують рух, ручай коси густої (на
основі `плинність`) – коса нагадує ручай [100: 35].
Серед генітивних метафор варто виділити такий їх вид, як відтворення місця
подій, локалізації дії в просторі, а особливо – різні вияви процесів
абстрактних: інтелектуальної сфери, пам’яті, почуттів. Метафоризовані і
метафоризуючі слова підібрані вдало, простежується внутрішній зв'язок між ними,
що потрібно для реалізації задуму автора, передачі змісту. У граматичному плані
це виражається метафоризованим іменником у місцевому відмінку, наприклад в
солончаках століть [98, т.1: 138], у кратері зими [100: 67], на шибениці
страченого слова [98, т.1: 216], в горловині твоєї душі [100: 84], в чорному
трансі громів [98, т.1: 117], в кожусі попелу [100: 46], по тунелях трави [98,
т.1: 165], на сузір’ях рожевих колін [98, т.1: 321], на дні усіх моїх століть
[98, т.1: 274], на чорному тілі підземних порід [100: 78], «на кордоні
мовчання» [98, т.1: 117] тощо.
Серед іменникових метафор частотністю вживання позначена модель іменник +
метафоричний іменник-прикладка”: як там бочки-черевані лежать [100: 76], а
роки-мороки у прірву летять [100: 175], роки-козаки летять [98, т.1: 110], і
день загасає між днями-бувальцями [100: 83], «То ж підходьте, мужі-горобці, /
Підставляйте замурзані морди» [100: 79], «ваші душі-амбразури» [100, т.1: 238]
Особливістю поетичної прикладки є її порівняльний зміст. Тому прикладку як одну
з форм вираження порівняння треба розглядати в ряду синонімічних засобів,
об’єднаних спільною семантикою кваліфікації предмета через порівняння,
зіставлення, ототожнення його з іншою номінацією [119: 152].
Прикладка в поетичному мовленні – це не просто іменникове означення, друга
назва якогось предмета, а зіставлення, порівняння останнього з цілою образною
ситуацією, конкретно-чуттєвою картиною й активна конструкція для вираження
порівнянь [119: 151].
Часто такі конструкції поширюються прикметниками: за корінь голубої шаблі-думки
[98, т.1: 97], відняти в зайди-вітру крижаного [98, т.1: 171].
Спостереження над мовним матеріалом показали, що поетичним текстам І. Драча
властива відокремлена поширена прикладка: Так б’ють з сердець протуберанці –
Повстанці сонця [100: 104], «І згорають на попіл Танасини, Горпини, Ликери – /
Сиві птиці чекання в скажених мартенах років [100: 63], …Сплять вітри на
блакитних вітрах, / Спить Поділля – земля Кармелюків [100: 94], Стояли два
Майбороди – розгублені діти, / Не знали, в який себе бік подіти [100: 82],
…Сплять хати у нічних сорочках, / Сплять повітки – стиляги в червоних [100:
93].
Активно вживаною є модель «іменник у називному відмінку (кличному або
знахідному) + іменник у відповідному відмінку (відокремлені прикладки з
уточнюючим значенням)»: туман, сивий пес [100: 101], ось воно, сиве диво, казка
сільських ноче
- Київ+380960830922