Розділ 2.
Грошові прибутки населення
Грошові прибутки становили головну частину доходів населення та відповідно
сприяли поліпшенню добробуту. Вони переважно складалися з отриманої від держави
плати за працю на держпідприємствах та в установах. Політика радянської держави
була спрямована на розбудову комунізму та стирання кордонів між класами, але
щодо виплати заробітної плати населенню її можна поділити на декілька напрямів.
Саме тому, розгляд державної політики буде поділений нами відповідно на
дослідження змін грошових прибутків робітників та службовців, селян,
регіонального партійно-державного та господарського керівництва.
2.1. Зарплатня робітників та службовців
Політика у сфері трудових відносин та виплати зарплатні паралельно
здійснювалася кількома шляхами, кожний з яких прямо чи опосередковано впливав
на добробут населення. Одним з головних напрямів було збільшення абсолютного
розміру заробітної плати. Другим, але не менш важливим, було покращення системи
нарахування зарплати.
Головним принципом внутрішньої політики в другій половині 1940-х – на початку
1950-х рр. було прагнення якомога швидше відновити промисловість після війни.
Відповідно найбільша заробітна плата була в працівників важкої промисловості:
вугільної, металургійної та ін.
До середини 1950-х рр. діяла тарифна система оплати праці, запроваджена ще на
початку 1930-х рр. Вона передбачала велику кількість розрядів, тарифних сіток,
а також різних доплат та премій. Ці доплати становили значну частину заробітної
плати, проте їх нарахування було складним і непрозорим. У повоєнні роки,
унаслідок численних корегувань, ставши надзвичайно громіздкою та неефективною,
тарифна система втратила роль основного регулятора заробітної плати.
Показовим було становище у вугільній промисловості Донбасу, на її прикладі
можна простежити й стан інших галузей. Після визволення регіону 26 жовтня
1943 року було видано спеціальну постанову, в якій, зокрема, було названо
значні матеріальні переваги при нарахуванні заробітної плати шахтарям [95]. До
таких слід віднести різноманітні форми додаткової оплати, преміальні за
виконання плану (до 50% середньомісячної зарплатні), за вислугою років, що
видавалися в кінці року й досягали значних розмірів. У 1945 – 1955 роках за
основними ставками та окладами питома вага заробітку знизилась з 78% до 63%.
Водночас зросла кількість різних прогресивних та преміальних доплат – з 11% у
1945 р. до 16% у 1955 р. [96].
Складна непрозора система тарифікації, прогресивних доплат, нагромадження
різного роду премій призводили до неадекватної оцінки праці робітників.
Прагнення перевиконати норми виробітки, отримати великі суми доплат не сприяли
зацікавленню в колективних результатах праці. Зниження зацікавлення робітників
у результатах своєї праці нерідко було викликане частими переглядами норм
виробітку, які іноді супроводжувалися відповідним зменшенням продуктивності
праці та заробітної плати. Офіційні документи рясніють фактами про різноманітні
недоліки у сфері тарифікації праці. На пленумі ЦК КПРС в липні 1955 року
розпочався перегляд системи нарахування заробітної плати [97]. 11 липня 1956 р.
було прийнято звернення ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС з питань усунення
недоліків в організації нормування праці та заробітної плати, у якому
зазначалося, що поширеним явищем була “зрівнялівка” в оплаті праці, а також
випадки, коли менш кваліфіковані працівники отримували однакову платню з
працівниками більш високої кваліфікації [98]. На багатьох заводах, фабриках,
шахтах продовжували діяти так звані дослідно-статистичні норми виробітку, а
технічно обґрунтовані норми майже не застосовувалися. Хоча ще в 1955 році
рішенням липневого пленуму ЦК КПРС така практика була засуджена. Крім того,
доля тарифної частини зарплатні робітників у країні в цілому знизилася до
40-55% у багатьох галузях [99].
Технічне нормування та точність нарахування заробітної плати на шахтах часто
були вкрай незадовільними. Багато в чому це пояснювалося низьким рівнем
компетентності відповідальних за це помічників головних інженерів та
нормувальників. Наприклад, у 1953 році на шахтах тресту “Сніжнянантрацит” з 46
нормувальників 30 не мали спеціальної освіти. З п'ятнадцяти шахт тресту лише на
шести помічники головних інженерів з організації праці та заробітної плати мали
спеціальну освіту, на інших шахтах працювали спеціально призначені працівники з
семирічною освітою [100]. Часто допускалися випадки неправильного використання
норм оплати праці, свавілля при прийнятті на роботу та її оплаті. Особливо
велика кількість зловживань спостерігалася на місцях, де розрахунки
виконувалися за місячним заміром, зокрема, при проходженні та ремонті гірничих
виробіток. Наприклад, на шахті “Лівенська-Заперевальна” тресту
“Будьоніввугілля” за один метр проходження одного з вентиляційних штреків у
серпні 1952 року сплачували 33,5 крб., у вересні – 29,2 крб., у жовтні –
12,4 крб. за однакових умов [101].
Таким чином, керівництво підприємств, жорстко обмежене виконанням державного
плану, було змушене йти на порушення радянського трудового законодавства у
сфері тарифікації та нарахування заробітної плати. З цією метою широко
використовувалися норми виробітку, встановлені не в результаті технічного
розрахунку, а на основі даних про фактичну виробітку на підсобних роботах за
певний період. Крім того, це дозволяло приховувати різноманітні недоліки
планування та виробництва, уникнути перевитрати фонду заробітної плати та
більш-менш стабільно видавати платню працівникам. З метою збереження певного
рівня грошової заробітної плати, прагнучи усу
- Київ+380960830922