РОЗДІЛ 2. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З БЕЗПІДСТАВНОГО ЗБАГАЧЕННЯ (КОНДИКЦІЇ) ЗА РИМСЬКИМ
ПРИВАТНИМ ПРАВОМ
2.1. Формування концепції та системи зобов’язань у Стародавньому Римі
Перед тим як перейти до розгляду питання про визначення поняття зобов’язань з
безпідставного збагачення за римським правом та визначення їхнього місця у
системі інших зобов’язань римського права, доцільним здається звернутися до
особливостей формування самого поняття та системи зобов’язань у римському
праві. Це необхідно не лише для того, щоб встановити умови, у яких виникли
зазначені зобов’язання, але й для визначення у подальшому правової природи
таких зобов’язань та їхнього місця у загальній системі зобов’язань.
У цьому контексті доцільним є використання такого досить поширеного в правових
дослідженнях встановлення впливу римського приватного права на сучасне цивільне
право методологічного прийому як виокремлення періодів та етапів формування
відповідного інституту в Стародавньому Римі. [119 Див., наприклад: Косарев А.И.
Римское право. – М.: Юрид. лит.,1986.– С.11; Косарев А.И. Римское частное
право.–М.: Закон и право, 1998. – С.22 – 33.]
Але, використовуючи зазначений прийом у розвитку римського права, насамперед,
слід встановити етапи розвитку римського права, оскільки на кожному з них
виникають та існують різні чинники, котрі впливають на перебіг формування
зобов’язального права та його окремих інститутів.
Оскільки категорії держави та права тісно пов’язані між собою, то доречним буде
зазначити спочатку періоди розвитку Риму, як держави. Так поділ історії Риму
відбувається в три періоди:
1) Архаїчний (царський) – 753 –509 рр. до н.е.
2) Республіканський – 509 – 30 рр. до н.е.
3) Період імперії – 30 р. до н.е. – 476 р. н.е. Цей період в свою чергу
поділявся на два етапи – принципат і домінат (на рубежі ІІІ ст. н.е.).
Якщо стосовно періодизації розвитку Римської держави особливих дискусій та
полеміки серед вчених не виникає, то, варто зазначити, що у вітчизняній та
зарубіжній правознавчій літературі нема єдності як стосовно визначення
кількості етапів розвитку римських права, так і відносно їхньої
характеристики.
Так, досить обґрунтованою, виглядає наступна періодизація римського права:
1) найдавніший період – VI–ІІІ ст. до н.е. – право докласичне (стародавнє
римське право), впродовж якого римське право являє ще архаїчну національну,
замкнуту в рамках полісу систему, що відзначається примітивністю та
нерозвиненістю;
2) класичний період (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.), наприкінці якого римське
право набуває вищої форми розробленості та досконалості. Деякі з авторів
підкреслюють, що саме у цей період едиктом імператора Каракали стверджується
нове та універсальне право, яке поширилося на всі народи римського світу;
3) посткласичний період (IV–VI ст. н.е.), впродовж якого завершується
систематизація римського права. [120 Яковлев В.Н. Древнеримское и современное
гражданское право России. Рецепция права: Учеб. пособие, 2–е изд., перераб. и
доп. / УдГУ, Ижевск, 2004. Ч.1. – С. 5.]
Деякі науковці, також виділяючи три періоди розвитку римського права і держави,
вказують дещо інші часові межі та визначальні риси кожного з таких періодів.
Зокрема, професор В.Н. Яковлєв так характеризує періоди розвитку римського
права.
Перший період охоплює стародавню римську патриціансько–плебейську державу і
стародавнє римське право УІІІ – ІІІ ст. до н.е. Право у цей період має
архаїчний та строго формалістичний характер, ґрунтуючись на „звичаях
пращурів”.
Другий період – це період класичної рабовласницької держави і преторського
класичного права (ІІІ до н.е. – до ІІІ н.е. – до приходу до влади Діоклетіана).
Саме у цей період, на його думку, з едиктом імператора Каракали ствердилося
нове й універсальне право, яке поширилося на всі народи римського світу.
Третій період (від Діоклетіана до Юстиніана) – це період абсолютної монархії,
яка уособлює централізовану бюрократичну державу і єдине імператорське римське
право, яке існувало до початку посткласичного права (кінець періоду датується
565 р. н. е, тобто роком смерті імператора Юстиніана І). [121 Яковлев В.Н.
Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб.
пособие, 2–е изд., перераб. и доп. / УдГУ, Ижевск, 2004. Ч.1. – С.5–6.]
Інші автори дещо звужують межі доби класичного римського права, пропонуючи таку
періодизацію і з точністю до року вказуючи початок або кінець того чи іншого
періоду:
І. Період архаїчного і предкласичного права (753 – 130 рр. до н.е.);
ІІ. Період класичного права (130 р. до н.е. – 230 р. н.е.);
ІІІ. Період посткласичного та Юстиніанові права (230 – 565 рр. н.е.). [122
Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Перевод с
испанского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2005. – С. 806 – 811. ]
Як на нашу думку, недоліками усіх наведених та подібних до них класифікацій є
те, що вони стосуються розвитку римського права у цілому і не враховують
особливостей формування, становлення та розвитку приватного права у
стародавньому Римі. Але ж виникнення та розвиток окремих цивілістичних
категорій та інститутів пов’язані саме з динамікою приватного права. Тому
важливою є періодизація не просто римського права, а саме римського приватного
права, котре з часом і стала підґрунтям сучасних європейських правових систем.
[123 Харитонов Є., Харитонова О. Римське право як підґрунтя сучасного права
Європи // Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів
Європейського Союзу: Матеріали І Міжнародної науково–методичної конференції. –
Львів, 2006. – Вип. 1. – С. 163–169.]
Тому більш конструктивною здається позиція тих науковці
- Київ+380960830922