РОЗДІЛ 2
НОВАТОРСТВО «ВОЄННОЇ» РОМАНІСТИКИ МИРКА БОЖИЧА
Своїми творами, присвяченими темі війни та народно-визвольної боротьби – їх
три: «Пан полковник» (1975), «Бомба» (1976), «Тіла і душі» (1980), – М.Божич,
за майже одностайним визнанням як югославської, так і світової
літературознавчої думки, вніс у висвітлення цієї теми принципово нові,
оригінальні елементи.
Загальний рух югославської «воєнної» прози у напрямку поліфонічності,
нелінійності й багатомірності, помітний у середині 70-х рр. ХХ ст. і в наступні
10 – 12 років, значною мірою спирався на здобутки автора «Курланів» і «Пана
полковника», набував конкретних художніх форм на основі пошуків і знахідок,
присутніх у його творах. Не буде перебільшенням твердження, згідно з яким
новаторство «воєнної» романістики М.Божича відіграло роль одного з вагомих
факторів оновлення ідейно-образного змісту й художньої форми всієї прози про
війну в літературі народів Югославії.
Мирка Божича не можна зарахувати до кола так званих «письменників однієї теми».
Він, на відміну, скажімо, від Михайла Лалича, творчість якого майже на всі сто
відсотків присвячена «воєнній» темі, не зосередився у своїх численних творах
лише на народно-визвольній боротьбі, а писав і про інші періоди життя свого
народу. М.Божич належить до покоління югославських письменників, які народилися
одразу після Першої світової війни (1919 р.) і встигли заявити про себе як про
учасників літературного процесу напередодні Другої світової та залучення до
участі в ній Королівства Югославії. Але тільки після Другої світової війни
М.Божич засвідчив своє справжнє літературне обдарування, коли написав драму
«Відступ» (1949) та роман «Курлани» (1952). Саме цей роман ознаменував новий
етап у хорватській літературі [330, с. 371].
На подальший як митецький, так і життєвий шлях молодого літератора істотно
вплинули два фактори: особиста – активна й свідома – участь у
народно-визвольній боротьбі на боці майбутніх переможців-партизанів, а також
збереження міцного духовно-емоційного контакту з рідним краєм, який зрештою
перетворився на художній простір багатьох його творів.
«Прив’язка» до певної місцевості дуже поширена й характерна для сербської та
хорватської літератур, починаючи ще з ХІХ ст. Для М.Божича рідне невелике
містечко Сінь (де, як він сформулює згодом, «інтенсивно змішуються село та
місто») та так звана Цетинська країна, до складу якої воно територіально
належить, прийняли на себе роль важливого естетичного фактора. Ця обставина не
обмежила обрії творчості письменника, не наклала на неї регіональний чи
локальний відбиток. Розповідаючи про свій рідний край та його мешканців,
М.Божич ставить на порядок денний теми й проблеми загального звучання, говорить
про людину в усій глибині й повноті її психофізичних, біологічних, соціальних
особливостей.
Та частина нового мистецького покоління, яке вступило в літературу наприкінці
30-х рр. і до якої органічно належав М.Божич, формувалася за умов тріумфального
утвердження на літературній сцені «лівої» літератури і домінування
реалістичного методу. Реалізм при цьому абсолютизувався та «ідеологізувався»,
тобто активно й послідовно використовувався в якості одного з важливих
елементів ідеологічної боротьби.
М.Божич ніколи не належав до категорії митців-«борців», проте від наріжних
засад реалістичного мистецтва він не відмовився до кінця життя й літературної
діяльності (1995). Однією з характерних особливостей усього творчого доробку
митця прийнято вважати наявність у ньому значної кількості образів-типів,
найвідомішими, без перебільшення, хрестоматійними для югославської літератури
другої половини ХХ ст., є представники роду Курланів: Сильвестр, Гара, Андрія,
Анджелія, Перка. Не відмовляється він від реалістичного принципу типізації й у
«воєнних» романах середини 1970-х рр. – «Пан полковник» та «Бомба».
Усі персонажі цих творів (за винятком, можливо, деяких з другорядних та
епізодичних) презентують певні типи. Тут і «класово свідомий герой-партизан», і
«герой-учасник партизанського гурту-«масовки», і «герой, який вагається з
вибором свого місця у народно-визвольній боротьбі», і «герой, який після
тривалих вагань усе-таки приєднався до партизанів», і «герой-ворог». Ці та інші
образи привертають увагу письменника, насамперед, як типи, й саме під цим кутом
зору змальовуються ним у межах твору.
Автор «Пана полковника» та «Бомби» послідовно дотримується й іншого засадничого
принципу реалізму – змалювання образів у типових обставинах. В якості таких він
цілком природно використовує обставини воєнного буття. Разом з тим, митець в
окремих випадках не обмежується життєвим матеріалом, який пропонує реальність,
а воліє йти шляхом «удосконалення» життя. Внаслідок цього у його творчості
з’являється й утверджується принцип моделювання вихідних та інших ситуацій, у
межах яких розгортається дія. Докладніше про це йтиме мова нижче.
Українська дослідниця югославської літератури Т.Посудневська звертає увагу на
те, що перший з романів М.Божича – «Курлани» – чітко витриманий у традиційній
реалістичній манері [30, с. 257]. Все у цьому творі, який викликав щире
захоплення югославської критики й, з повним на те правом, увійшов до «золотого»
фонду літератури народів Югославії, взаємопов’язане й вмотивоване на основі тих
засадничих принципів, які визначають зміст і особливості реалізму. Одне явище
випливає з іншого й, у свою чергу, зумовлює наступне. Причина та її наслідки
чітко й прозоро прослідковуються, і це слід вважати однією з найхарактерніших
особливостей божичівського письменницького «я» [248, с. 176].
Ще одна важлива особливість творчої манери М.Божича, на якій акц
- Київ+380960830922