РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА підготовки МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ до ОРГАНІЗАЦІЇ
СПОРТИВНО-МАСОВОЇ РОБОТИ
З МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ
2.1. Готовність майбутнього вчителя початкової школи до професійної діяльності
з фізичної культури: структурно-компонентний аналіз
У сучасній педагогічній науці актуальним залишається вивчення готовності
майбутніх фахівців до професійної діяльності. Вивченню цієї проблеми в останні
роки присвячено дослідження багатьох науковців. Розкриваючи сутність стану
готовності майбутніх учителів початкової школи до професійної діяльності з
фізичної культури, одні автори розглядають її як особистісну характеристику
фахівця, інші – як функціональну.
Проблема готовності майбутніх фахівців до різних видів педагогічної діяльності
знайшла своє відображення в роботах М.Дьяченка, В.Сластьоніна, В.Федулова та
ін.
Для даного дослідження продуктивним вважаємо підхід М.Дьяченка і Л.Кандибовича
щодо психологічної характеристики готовності студента до трудової діяльності,
котрий досить об’ємно викладено в їхніх наукових працях. Обидва вчені вважають,
що готовність студента-випускника до трудової діяльності є складним
психологічним утворенням, процесом, суттєвою передумовою якого потрібно вважати
його професійну діяльність [75].
Деякі науковці під професійною готовністю фахівців до трудової діяльності
розуміють закономірний результат професійної підготовки, розвиток професійної
спрямованості, ознайомлення з професією, виховання й самовиховання, професійне
самовизначення. У структуру готовності майбутніх фахівців до діяльності входить
єдність взаємодіючих функціональних компонентів: мотиваційного,
пізнавально-оцінного, емоційно-вольового, операційно-дієвого,
мобілізаційно-налаштувального [237, с. 58].
Виділяють такі компоненти готовності майбутніх учителів до організації та
проведення самостійної роботи як мотиваційно-ціннісний (розуміння соціальної
важливості предмета підготовки), змістовий (компетентність), операційний
(володіння технологією), особистісний [237, с. 59].
Таким чином, учені розглядають готовність до професійної діяльності майбутніх
педагогів не тільки як психічний стан, а й як стійку характеристику
особистості, тривалу і порівняно постійну багатокомпонентну структуру, яка
трансформується завчасно внаслідок діяння складного комплексу умов і чинників
[63; 134; 181]. Проблематичним залишається питання про сутність готовності
майбутніх фахівців до педагогічної діяльності, її структури, причин і обставин
виникнення. Важливим, на нашу думку, залишається й те, що більшість авторів
розглядає готовність як інтегральне особистісне утворення, яким пронизується
вся сфера свідомості.
Важливою в контексті нашого дослідження є змістова структура готовності до
соціально-педагогічної діяльності, яку запропонував О.Госсе. Він виділяє в її
складі мотиваційно-особистісний (переконаність у потребі проведення
соціально-педагогічної діяльності, прагнення до її проведення), змістовий
(знання теоретичних основ соціально-педагогічної діяльності, її суті, завдань і
т.ін.) і діяльний (система умінь, потрібних для її організації і проведення)
компоненти [216; 237, 60].
Заслуговує на увагу й позиція у визначенні рівнів готовності, що викладено в
роботі С.Філімонової [237]. Цей підхід проблеми грунтується на
науково-педагогічній усвідомленості і свідомості конкретних дій педагога,
сформованості професійних умінь із реалізації гуманістичної спрямованості
навчання. Дослідниця виділила такі рівні цього процесу:
а) низький, елементарно-інтуїтивний – учителі вивляють формальну поведінку на
уроці на рівні буденного сприйняття педагогічної реальності;
б) середній, пошуковий – позначений наявністю у вчителя сутності і шляхів
реалізації навчання і внутрішньої потреби педагога що-небудь зробити, разом з
тим, неповною сформованістю у нього особистого і професійного досвіду;
в) високий творчий рівень готовності – гуманістична спрямованість дій педагога,
його здатність самостійно визначати і реалізовувати індивідуально-особистісні
програми з побудови відносин у навчальному спілкуванні.
Дехто з дослідників трактує поняття готовності майбутніх учителів до трудової
діяльності як особливий психічний стан, який щонайбільшлою мірою зумовлюється
психологічними особливостями певної особистості: її духовною спрямованістю,
темпераментом, характером, здібностями, ставленням до діяльності.
Розкриваючи поняття готовності фахівців до праці, багато авторів мають на увазі
лише морально-психологічні якості особистості, якими визначається її ставлення
до трудової діяльності. До них, зазвичай належать: розуміння своїх обов’язків і
цілей діяльності, мотиви і внутрішні спонукання до неї, пошана і любов до праці
та людей праці, відчуття колективізму і взаємодопомоги, потреба в тому, щоб
наполегливо працювати. Готовність особистості до праці названими якостями не
вичерпується. Потрібні знання, вміння орієнтуватися в професіях різного роду,
видах праці, у володінні професійними навичками, володіння такими якостями, як
спостережливість, наполегливість, витримка, дисциплінованість, акуратність,
самостійність, ініціативність, самоконтроль і т. ін.
Важливою умовою готовності особистості до праці є визначеність і відносна
стійкість професійних інтересів, відповідність інтересів здібностям і вмінням;
розуміння того, що потрібно розвивати й розвинути в собі твердий намір набуття
потрібних якостей [133; 181]. До останніх належить настанова, налаштованість
особистості на працю, на її продуктивність, яка створюється внаслідок
усвідомлення потреби в тому, щоб працювати найбільш ефективно, з великою
внутрішньою сумлінністю, вимогливістю
- Київ+380960830922