РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ СУБ’ЄКТУ ЕЗОТЕРИКИ
2.1. принципи узагальнення
Звичним для європейської традиції є дихотомія того, хто пізнає і того, що
пізнається - розділення на суб'єкт і об'єкт пізнання. Передбачається, що світ
гносеологічно можна розподілити на те, що пізнано, і те, що ще не пізнано.
Використовуючи термінологію, яка вироблена нами в межах окресленої проблематики
- те, що переживається, і може бути пізнано актуально, все інше - не існує в
об'єктивній реальності.
Але, якщо об'єкт існує в акті переживання суб'єкту, то виникає питання, чи
властивий об'єкт буттю? Або краще сказати - в бутті без людини, яка переживає
це буття? Відповідь виникає сама собою - ні. Що це означає? - "Я не є "жива
істота" чи "людина", чи навіть "свідомість", з усіма характеристиками, які
зоологія, соціальна анатомія або індуктивна психологія приписують цим продуктам
природи або історії, - я є абсолютне джерело, моє існування йде не від моїх
попередників, від мого фізичного або соціального оточення, воно йде до них і
них підтримує, бо моє "я" примушує бути для мене...цій традиції, яку я вирішую
продовжити, або цей горизонт, відстань до якого зійде нанівець, якщо вона не
стане його властивістю, якщо я не окину його поглядом" [81].
Фундатор німецької класичної філософії І.Кант, напевно, мав рацію, коли форми
нашого пізнання називав «конституюючими» – це ніби-то матриця, яку ми
накладаємо на світ, який є ззовні нас, але який в акті пізнання постає світом
для нас. Все те, що не схоплюється в пізнанні в цих формах, не може існувати
для суб'єкту пізнання. Виходить, що суб’єкт-об’єктна дихотомія існує тільки в
акті пізнання. Тому, це - не світ яким він є, а світ - яким він є для нас.
Тому, й терміни «об'єкт» і «суб'єкт» - це терміни гносеології, а не онтології:
«Останнє особливо важливо, оскільки елімінує уявлення про фундаментальну
епістемологічну значущість відношення "суб'єкт-об'єкт", що особливо важливо при
зверненні до трансперсонального досвіду, який, за свідченням великого обсягу
літератури всіх традицій і конфесій, що торкається саме проблем містики, якраз
і прагне до подолання, або зняття, суб'єкт-об'єктного відношення (так, у ряді
напрямів індо-буддійської думки вищий стан свідомості, або свідомість par
excellence, описується як адвайта…разом з тим цей же стан характеризується
також як гнозис, джняна, вища форма знання). (Е. Торчинов) [121].
На рівні вищого стану свідомості, або свідомість par excellence, дійсно
редукується суб’єкт-об’єктна дихотомія. Генеральний об’єкт переживання в
містиці, - Абсолют, характеризується своєю тотальністю. Цей об’єкт не можна
поставити на одному рівні з іншими об’єктами; Абсолют охоплює собою всі
об’єкти, в тому числі й суб’єкт переживання. Останній рівень переживання, про
який свідчать містики, характеризується долученням до Абсолюту, в такий спосіб,
долається або майже долається межа між суб’єктом і об’єктом - людиною і
Абсолютом. Тому, в зв’язку з цим не йдеться про пізнання, а йдеться про цілісне
знання - "гнозис".
В магії ми зустрічаємо подібне прагнення, але для того щоб усунути всі
перешкоди для більш ефективного використання сили: маг прагне не єднання з
сакральним, а використання та застосування сили сакрального: "...людина вчиться
все більше взаємодіяти зі світом на основі загальноприйнятих умовиводів, і все
менше -- на основі безпосереднього переживання цього світу. Для звичайної
людинки навколишній світ має таку особливість - він ніколи не відповідає
уявленню про цей світ - від того людинка ця так часто страждає і так часто
розчаровується... Маг Сили Смертної не знає, що таке розчарування, тому приймає
світ таким, яким він себе надає" [120]. П. Стоменов використовує таке
словосполучення, як "маг сили смертної" - це позначення найвищого рівня мага у
використанні сили. Такого рівня маг досягає тільки тоді, коли він світ приймає
та сприймає таким який він є, "таким яким він є" - це означає таким який він є
сам по собі, тобто і в магії ми віднаходимо прагнення до усунення
суб'єкт-об'єктної дихотомії - це потрібно, використовуючи запропоновану вище
термінологію для того, щоб між магом і об'єктом не існувало ніякого посередника
й тоді сила, яку використовує маг, постає смертною. Це означає, що маг досяг
такого рівня, що може призвести до повної деструкції об'єкту на який він
впливає, тобто заподіяти йому смерть, іншими словами, призвести до його повного
знищення.
Але, у нашому дослідженні, ми використовуємо суб’єкт-об’єктну дихотомію для
описування структури езотеричної свідомості, фактично, гносеологічної
структури. Тому, що крім усього іншого, ми описуємо також і рівні, а рівень
зняття дихотомії є найвищим - це фактично те, що досягає езотерик на найвищіх
рівнях переживання сакрального: «Мій мозок – гігантський біокомп'ютер. Я сам –
метапрограмміст в цьому біокомп'ютері. Мозок розташований в тілі. Розум – засіб
програмування в біокомп'ютері». Це основні положення використані в «Людському
біокомп'ютері». Ключем до медитації було: «Хто я?», відповідь: «Я не є моє
тіло, я не є мій мозок, я – не мій розум, я – не моя думка» [13].
В класичній феноменології виявлення чистої структури свідомості є привілеєм
феноменолога - того, хто обирає та приймає феноменологічну настанову. Але
виявлене засобами феноменологічного аналізу переживання, в якому об’єктом є
сакральне, не може стверджувати про неістинність переживання, в якому
схоплюється цей об’єкт. Але, з іншого боку, таке переживання, в якому актуально
схоплюється об’єкт (в містиці, як зазначалося, - ми позначили його як Абсолют),
а в магії позначаємо - як "сила сакрального", не є актуальним, а відтак,
очевидним
- Київ+380960830922