РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ У МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ У ПОЗАУРОЧНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ
2.1 Педагогічні умови та модель формування дбайливого ставлення до природи в
учнів школи І ступеня
Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури засвідчив, що дбайливе
ставлення як внутрішнє особистісне утворення формується у процесі активної
взаємодії дитини зі світом природи, що є основою вироблення певної програми
взаємин у системі “природа-людина”. Так, у процесі пізнання дитиною природи
особливої ваги набувають емоції, які за умови цілеспрямованого педагогічного
впливу дають можливість усвідомити значення природи як універсальної,
неповторної цінності. У свою чергу, вплив на емоції, потреби, мотиви, бажання
поєднується з активним пізнанням природи, її законів, зв’язків,
взаємозалежностей. Розкриваючи дітям цінність природи, збагачуючи їхню
інтелектуально-духовну сферу, тим самим унеможливлюємо негативні дії та вчинки
в природі. Опора на естетичну цінність природи, збагачену знанням, дає реальний
поштовх до дії, спрямованої на збереження окремих об’єктів довкілля чи природи
в цілому. Отже, процес формування дбайливого ставлення до природи передбачає
комплексний вплив на емоційно-ціннісну, інтелектуальну та дієво-практичну сферу
психіки молодшого школяра.
Розробляючи методику формування дбайливого ставлення молодших школярів до
природи, ми виходили з того, що її ефективність уможливлена дотриманням ряду
педагогічних умов, головними серед яких ми визначили такі:
Ш Створення позитивної емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з
природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми.
У вітчизняних та зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях особливу роль у
формуванні особистісних відношень належить емоційному компоненту [22; 38; 62;
78; 97; 99; 139; 248; 205; 237]. Вказано на те, що передумовою тих чи інших дій
дитини є емоції. Дане твердження дає підстави вважати першорядним вплив на
емоційну сферу дитини з метою розвитку інтелекту, здатності до співпереживання,
готовності до активних екологічно-доцільних дій. Власне процес формування
дбайливого ставлення до природи пов’язаний з виникненням позитивних емоційних
переживань та установок на взаємодію з природою.
Процес формування особистісного ставлення визначають інтереси, емоції, бажання,
які є його основою і проявляються у реальному житті, поведінці, діях. У свою
чергу, ставлення дитини до природи має формуватися через механізм особистісного
її значення. Поняття особистісної цінності напряму пов’язано з домінуючим
мотивом (Л.Божович). Розширення мотиваційного “поля” дитини є спонукою до
максимального наближення його до природоохоронного, дбайливого. Відчуваючи
потребу діяти саме так, а не інакше, дитина буде будувати програму своїх
взаємин з природою на основі дбайливо-милосердного ставлення до неї.
Емоція як почуття, що переживається людиною, мотивує, організовує i спрямовує
сприймання, мислення і дії. Саме тому формувати дбайливе ставлення учнів до
природи доцільно, перш за все, через збагачення їхнього емоційно-чуттєвого
досвіду.
На жаль, учні початкових класів часто не вміють співпереживати, проектувати
отриману візуальну інформацію про стан природи на себе, виходити на емпатійні
виявлення. Їм важко відчути, уявити себе на місці природного об’єкта, який
потребує допомоги, виразити свої почуття. Збагачення емоційно-чуттєвого досвіду
молодших школярів відбувається у процесі виховання шляхом емоційного насичення
методів, прийомів та форм виховної роботи.
Оскільки чуттєво-переживальний аспект емоцій щільно пов’язаний з
нейрофiзiологiчними, нервово-м'язовими процесами в організмі людини (I.Павлов,
I.Сеченов та ін.), то одним із завдань учителя має стати допомога учням
помічати зовнішні прояви емоцій інших (міміка, пантоміміка, постава,
особливості поведінки), проектувати їх на імовірні виявлення почуттів у
природних об’єктів; пов’язувати результати внутрішніх змін в організмі людини,
якi виникають під час почуттєвих переживань (почервоніння обличчя, збільшення
розміру зiниць, шкiрні реакцiї, тремтiння та ін.), з її емоцiйним станом і
проектувати здобутий досвід на природу та її об’єкти. Такий досвід учні
набувають під час безпосереднього спілкування з природою, образно-емоційної
оцінки художніх і літературних творів, відтворення вітальних виявлень природних
об’єктів через інтонацію, міміку, пантоміміку, поставу. Ці види діяльності
дозволяють емоційно досліджувати світ природи, що спонукає молодших школярів до
більш глибокого її розуміння.
Окрім емоційності природоохоронного знання, вчитель має чітко усвідомити, що
воно повинно мати і ціннісну основу. Серед головних завдань екологічної освіти
і виховання основне – це чітка аксіологічна визначеність цього процесу. У
системі цінностей належне місце має посісти естетична цінність природи.
Ціннісне ставлення особистості до природи зумовлюється ставленням до життя як
такого, розумінням його естетичної змістовності й значущості, відчуттям
моральної відповідальності за його збереження.
Отже, зміни у свідомості дитини можливі лише за наявності у неї емпатійних
почуттів, любові до природи. Для того, щоб дбати, дитина має реально знати, як
це зробити, не нашкодивши, а лише поліпшивши ситуацію, будучи готовою до
реалізації вчинкової дії, чітко усвідомлюючи її значущість як особистісно та
суспільно необхідну. За цих умов у дитини має виникнути бажання та
спрямованість на реальну і безкорисливу допомогу природі, а мотив такої дії має
бути для неї особливо значущим.
Ш Набуття дітьми системи при
- Київ+380960830922