РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ПОЛЬСЬКИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ В СРСР І СТВОРЕННЯ
ВІЙСЬКА ПОЛЬСЬКОГО (1943-1945 рр.)
Від часу переходу ЧА радянсько-польського кордону, 17 вересня 1939 р., сталінське керівництво інтенсивно займалось проблемою польських військовополонених. Завчасно було підготовлено "Положення про військовополонених". Всі військовослужбовці передавались НКВС [79, с. 16].
Керуючись думкою про використання професійних навиків полонених поляків, Й. Сталін доручив наркому внутрішніх справ Л. Берії опрацювати питання створення у складі ЧА відповідних військових частин. 2 листопада 1940р. останній звернувся до Й. Сталіна з пропозицією сформувати дивізію з польських військовополонених і використати її на випадок війни з Німеччиною. Він повідомляв, що шляхом фільтрації були відібрані 24 польські офіцери (3 генерали, 1 полковник, 8 підполковників, 6 майорів і капітанів, 6 поручиків та підпоручиків), які бажали брати участь у неминучій, на їх думку, німецько-радянській війні на боці СРСР [291, с. 129]. Частина з них, висловлюючи надію на утворення Польської держави, бачила її майбутнє в руках СРСР, інша - Великобританії. Деякі розбіжності виникали по питанню вірності присязі: більшість вважала себе пов'язаною з урядом В. Сікорського, а молодші офіцери задовольнялись підпорядкуванню будь-якому польському генералу. Л. Берія пропонував Й. Сталіну доручити організацію дивізії групі офіцерів на чолі З. Берлінгом, яка цілком передавала себе у розпорядження радянського керівництва. Вони були охарактеризовані як "тямущі, знаючі військову справу, правильно політично мислячі та відверті люди" [291, с. 129]. Завдання сформувати польську дивізію отримав Генеральний штаб (ГШ) ЧА та НКВС [533, c. 20]. На випадок війни з Німеччиною, Й. Сталін хотів мати щонайменше дивізію, організовану з польських військовополонених, які були взяті в полон в 1939 р. Кадри мали бути прорадянсько налаштованими та належно відібрані.
З 62 генералів, які потрапили до радянського полону в 1939 р. у другій половині 1940 р. в таборах та в'язницях НКВС залишилося 6. Це були В. Андерс, М. Борута-Спехович, М. Янушайтіс, Ч. Янушкєвіч, В. Пшездєцкі, Є. Волковський [533, c. 19, 23]. Прозондувавши позиції генералів, зокрема М. Янушайтиса, М. Борути-Спеховича і В. Пшездецького, Л. Берія прийшов до висновку про можливість їх використання до організації дивізії. Генерал М. Янушайтис був згідний управляти польськими військовими частинами, якщо такі будуть створені на території СРСР для боротьби з Німеччиною, без огляду на позицію польського емігрантського уряду. Вербування рядового складу і молодших командирів у таборах доручалося органам НКВС. Організація й підготовка дивізії повинна була проводитися ГШ РСЧА, з участю Особого відділу НКВС для "внутрішнього висвітлення особового складу дивізії" [95, с. 61].
На початку жовтня 1940 р. відібрані офіцери були перевезені з Грязовця та Козельська до Москви у в'язницю Бутирки для подальшої обробки. Пізніше вони були переміщені у віллу в Малаховці під Москвою, яка в історію увійшла під назвою "вілла розкоші", або "щастя". Свій шанс попасти туди втратив генерал В. Пшездецький, який відмовився йти на співпрацю. Переговори з останнім тривали до березня 1940 р. [533, c. 21-22].
Першу групу в складі 6-ти осіб привезли до Малаховки 31 жовтня 1940 р. Невдовзі до неї долучились офіцери з Грязовця, які створили так званий "червоний кут", щось на зразок дискусійного клубу "на тему марксизму-ленінізму". Серед них були підполковник К. Дудзінський, капітан К. Росен-Завадський, поручики Т. Віхеревич, Р. Імах, підпоручики Ф. Кукулінський та С. Щипйорскі. Потім сюди приєдналось ще декілька осіб з Козельська. Через "віллу щастя" пройшло 20-30 осіб. Неформальним начальником цього центру був підполковник З. Берлінг [533, с. 21-22]. За вісім місяців до початку радянсько-німецької війни він запропонував польським офіцерам сформувати польську армію [284, с. 8-9; 241, с. 178]. Й. Сталін, побоюючись спровокувати напад Німеччини на СРСР, не квапився зі створенням польської частини.
У результаті військово-політичної обстановки, що вказувала на неминучість радянсько-німецького зіткнення, політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення від 4 червня 1941 р. затвердити постанову Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР про утворення в складі ЧА стрілецької дивізії, "укомплектованої особовим складом польської національності та знаючими польську мову". З цією метою передбачалося переукомлектувати до 1 липня 238-у дивізію Середньо-Азіатського військового округу поляками та особами, володіючими польською мовою, які знаходились на службі в ЧА. 238-у стрілецьку дивізію передбачалось утримувати в кількості 10 тис. 298 чоловік" [95, с. 95].
Оскільки загроза великомасштабної війни залишалася неминучою, не стільки польське питання, яке Й.Сталін вважав на цей момент вирішеним, скільки відтворення й використання польської армії на той час були цілком актуальними проблемами [291, с. 126].
Група польських офіцерів, інтернованих в 1939 р., на чолі з підполковниками З. Берлінгом та Л. Букоємським, 22 червня 1941 р. звернулася до радянського уряду дати їм зброю та можливість боротися разом з СРСР проти Німеччини [239, с. 178]. З. Берлінг написав до Л. Берії: "Єдину дорогу, яку ми бачимо і яка може привести до визволення польського народу, може бути співпраця з Радянським Союзом" [363, с. 280].
З початком війни й інші інтерновані офіцери, зокрема полковник Джавецький, пропонували розпочати формування польських частин. 22 червня поляки-комуністи в Білорусії звернулись з ініціативою організувати польські військові формування в СРСР та тісне співробітництво з Радянським Союзом [242, с. 123]. Польські діячі з Мінська розпочали діяльність, спрямовану на утворення батальйону (польської добровільної частини в СРСР) [
- Київ+380960830922