РОЗДІЛ 2
ПЛАНУВАННЯ, ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ
2.1. Умови і фактори, які впливали на підготовку, хід і результати операції
У результаті успішних дій Червоної Армії, що були здійснені літом та восени 1943 р., війська українських фронтів на найважливіших напрямках форсували Дніпро і до кінця року розширили стратегічні плацдарми в районі Києва, Кременчука і Дніпропетровська. У середині грудня 1943 р. Й.В. Сталін у листі на ім'я президента США зазначав: "Результати дій радянських військ показали, що вони можуть і надалі проводити успішні наступальні операції проти німецької армії, при цьому літня кампанія може перерости в зимову" ?242, с. 100?.
Головний удар у зимово-весняній кампанії 1944 р. передбачався по найбільш могутньому угрупованню противника на південно-західному напрямку з метою звільнення Правобережної України і Криму та виходу на державний кордон Радянського Союзу [109]. Успішні бойові дії повинні були повернути важливі промислові і сільськогосподарські райони і відкрити шлях для наступу Червоної Армії на Балкани і Польщу. Координація дій військ покладалася на представників Ставки ВГК: 1-го та 2-го Українських фронтів - Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова; 3-го та 4-го Українських фронтів - Маршала Радянського Союзу О. М. Василевського.
На цей час радянська економіка поряд із досягнутими успіхами продовжувала переборювати ряд труднощів, які не давали їй можливості повною мірою забезпечити потреби збройних сил, особливо в боєприпасах та пальному. Не було можливості також поповнити величезні втрати в матеріальній частині, в першу чергу, в танках та САУ, літаках, які зазнали війська в ході літньо-осінньої компанії 1943 р. Вичерпались моторесурси технічних засобів, особливо автомобільного та тракторного парку. Внаслідок цього бойові можливості оперативних об'єднань, діючих на південно-західному напрямку, в порівнянні з літом 1943 р. суттєво знизились: кількість бойових засобів у розрахунку на одну загальновійськову армію зменшилась по артилерії на 15 %, по танках і САУ - на 62 %. Матеріальне забезпечення фронтів по основним показникам було в 2-3 рази менше норм, встановлених досвідом попередніх компаній. І. С. Конєв 20 грудня звернувся до вищого керівництва з проханням призупинити бойові дії (додаток А, с. 209).
Війська зазнавали серйозних труднощів з комплектуванням особовим складом. Найгірший стан справ був у стрілецьких з'єднаннях, середня чисельність яких в період бойових дій на Правобережній Україні коливалась в межах від 3,2 до 6,2 тис. чол., що складало 30-60% штатної чисельності [126]. Ця проблема ускладнювалась низькими професійно-бойовими якостями значної частини поповнення мобілізованого зі звільнених від окупації областей [285] і відсутністю достатнього часу на його підготовку в запасних частинах [303, с. 541]. Навіть поставало питання стежити в бою за новобранцями, щоб ті вели вогонь по ворогу [268], комуністам робились відповідні доручення [21].
Ще більших труднощів зазнавав противник [71; 219, с. 168-190]. Тому рішення радянського військово-політичного керівництва на початок стратегічного наступу на Правобережній Україні, так званого другого сталінського удару, було деякою мірою виправданим, адже стало несподіваним для ворога, що виключав можливість активних бойових дій без оперативної паузи за складних погодних умов, і не давало йому часу на приведення своїх військ в порядок. Плани Радянського Верховного Головнокомандування полягали в тому, щоб могутніми ударами розсікти ворожу оборону, оточити і знищити угруповання противника по частинах. Найближче задання полягало в тому, щоб розгромити ворога в східних районах і вийти на рубіж р. Південний Буг [304, с. 631]. При плануванні операцій фронтів в рамках стратегічної операції по визволенню Правобережної України І. В. Сталін вперше за останній час погодився на проведення операцій з оточення великих ворожих угруповань [144, с. 94]. Вже на кінець жовтня 1943 р. оформився задум щодо можливого оточення ворожих угруповань шляхом з'єднання 1-го та 2-го Українських фронтів в районі станції Христинівка і 2-го та 3-го Українських фронтів у районі Апостолово (додаток А, с. 208). Згодом пріоритету набув перший варіант.
Німецько-фашистське воєнно-політичне керівництво теж визначилося в зосередженні основних зусиль на півдні. Разом з тими, воно сподівалося перепочити на південній ділянці свого східного фронту, не очікуючи у зв'язку з початком бездоріжжя наступу радянських військ у колишніх масштабах [138, с. 107-108]. У цей період противник усе ще вважав, що йому пощастить сильними ударами скинути радянські війська з плацдармів на Дніпрі, зберегти багаті промислові і сільськогосподарські райони Правобережної України і підтримувати зв'язок по суші з кримським угрупованням своїх військ. Гітлер удавався до всіх заходів, щоб зберегти Правобережну Україну. Він добре розумів, що її втрата розірве весь стратегічний фронт німецьких військ і поставить під загрозу участь у війні союзників Німеччини: Румунії, Угорщини, Болгарії, Словаччини.
При плануванні стратегічного наступу на Правобережній Україні Ставка ВГК спочатку вважала за необхідне зосередити основні зусилля на нікопольсько-криворізькому напрямку, для того щоб знищити противника у запорізькому коліні Дніпра та ліквідувати його нікопольський плацдарм. Однак на кінець року задум Ставки змінився в зв'язку з успішними діями 1-го Українського фронту. За уточненим задумом Ставки ВГК військам 1-го та 2-го Українських фронтів належало розгромити основні сили групи армій "Південь", при цьому планувалося оточити угруповання противника у канівському виступі [304, с. 633].
У середній течії Дніпра гітлерівці втрималися в районі Канева. Цей район вдавався в розташування радянських військ величезним виступом, вершина якого упиралася в Дніпро на ділянці до 40 км у районі Канева [148, с. 13]. Слід відмітити, що і угруповання, і виступ, і сама операція отримали назву корсунь-шевченківських вже після її проведення. У д
- Київ+380960830922