РОЗДІЛ 2
ЯДЕРНА ЗОНА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ
2.1. Вільне поєднання прислівників
У сучасній граматиці української мови усталився погляд на прислівник як на самостійну, периферійну частину мови, що вживається для вираження ознаки іншої ознаки, і для якої характерна морфологічна безкатегорійність і незмінність [52, с. 299]. За морфологічного підходу до кваліфікації синтаксичних зв'язків адвербіативи як клас незмінних слів автоматично потрапляють у сферу елементів, що вільно поєднуються. Однак слід обмежити (що й роблять деякі лінгвісти [44]) таке беззастережне витлумачення форми підрядного зв'язку прислівників з будь-якими словами як вільного поєднання. Так, подекуди при локативних предикатах позицію локативної синтаксеми посідають власне-прислівники: Та так відсунула, що аж горобці перелякані захурчали з тину кудись між вишні (Тодось Осьмачка); Уперед піду - вогню не мину, а назад піду - загину (Василь Стус); А безкінечний обоз тим часом уперто й невпевнено просувався вперед і вперед по ледве означених дорогах... (Павло Загребельний); Бійці з розформованих п'яти панцерників стоять осторонь (Юрій Яновський). Очевидно, що прислівники в таких випадках є функціональними еквівалентами відмінкових форм, які зазвичай і спеціалізуються на посіданні позицій субстанційних локативних синтаксем, пор.: Мов ельфів мрійний хоровод, Там пари ніжні і щасливі Ідуть направо і наліво, Щоб десь, забувши часу лік, Зійтись чи розійтись навік (Володимир Сосюра) - І шум і співи в коридорі - курсанти з лекції ідуть (Володимир Сосюра); Вітер блискавку виструга, хмара насуне з-за гір - перекидом, колесом, вистрибом вибігали діти надвір (Ліна Костенко) - Остюк часто вибігав на вулицю, зачувши співи студентської ватаги, але веселість та була чужа йому (Юрій Яновський); Протягом дня він не сидів удома, а ввечері куток той був темний (Юрій Яновський) - Там все було блискуче і латунне, і на роялі гномик там сидів (Ліна Костенко). Тобто, наявність таких адвербіативів зумовлена валентністю опорного дієслова, а отже, вони є керованими.
2.1.1. Формально-структурні моделі побудов із залежним власне-прислівником
2.1.1.1. Власне-прислівник у детермінантній позиції речення. Завдяки своєму функціональному призначенню певна група прислівників спеціалізується на вираженні обставинних характеристик ситуації, а саме: часу, місця, мети й причини. Зазвичай такі прислівники посідають позицію адвербіальної синтаксеми, що на формально-граматичному рівні проектується в детермінантну сферу речення й виявляється підрядним синтаксичним зв'язком у формі вільного поєднання з предикативною основою цього реченнєвого утворення. Отже, у такій функції прислівники набувають наступних різновидів обставинного значення: 1) темпорального, напр.: Але часом русалки показуються людям у дівочому уборі, в плахті, в сорочці, в червоному намисті (Іван Нечуй-Левицький); Вона завжди стояла коло хати і завжди усміхалася (Василь Герасим'юк); Звечора забрали всю фамілію Василя Слижукового (Марія Матіос); 2) локативного, напр.: Навкруги блимали ліхтарі, стукотіли підковами коні, перегукувалися полки (Юрій Яновський); Синіють вдалині тополі, співає в небі жайворон (Володимир Сосюра); А угорі про таїнства природи задумався мислитель-чорногуз (Ліна Костенко); Надворі засірів зимовий ранній гірський вечір (Марина Гримич); 3) цільового, напр.: ...ніби все те, що доля завинила їй, Марії, було взято наборг на одне життя, щоб у наступному, доччиному, повернутися, як у чесній купецькій угоді, із через верх відшкодованим чиншем (Оксана Забужко); Скажу наперед, що це місце дуже зацікавило пана возного і він навмисне ходив до шинкарки Марини Пензлихи розпитатися... (Валерій Шевчук); 4) каузального, напр.: І знічев'я Роберт задивився На роботу того павука... (Леся Українка); Розбив я їх зозла, як давні розбивали немовлят об камінь (Валерій Шевчук).
2.1.1.2. Формально-структурні моделі Vf + Adv, Part + Adv та Adv part + Adv. Сполуки, які формуються синтаксичною домінантою-дієсловом і ад'юнктом-прислівником, є розповсюдженими в українській мові, що зумовлено семантикою адвербіативів як класу слів - виражати ознаку дії чи стану. Між компонентами таких конструкцій встановлюються адвербіальні семантико-синтаксичні відношення двох різновидів: 1) способу дії. Здебільшого на виконанні цієї функції спеціалізуються якісно-означальні прислівники на -о, -е, напр.: В темряві, як хорий, Вогонь пожежі гарячково блимав, І перелякано тремтіли зорі (Юрій Дараган); З бурого неба починають надлітати ліниво мохнаті пластинки снігу (Ірина Вільде); До нового зимового спортивного сезону інтернат з недобудованим трохи нижче трампліном було урочисто відкрито (Юрій Андрухович); менш поширеними є форми на по- - -ому (-и), напр.: [Ономай] Голову нести, губити військо, щоб "хвалу і дяку" сказав хтось по-троянськи? (Леся Українка); Шотландія - була. А ви ще є, Щоб по-англійськи плакати за нею (Оксана Забужко); Глипнувши в нього, Чижик здригнувся, по-старечому зіщулився і, злодійкувато втягнувши голову в плечі, подався до своєї кімнати (Марина Гримич); а також прислівники інших морфологічних моделей, напр.: Ішов далі навпомацки (Ольга Кобилянська); Білаш спробував щось вимовити, але несамохіть зітхнув і знітився (Олександр Жовна); Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі (Василь Герасим'юк); Маленький Волин часто приходив туди, сідав під деревом і подумки розмовляв з бабусею (Юрко Покальчук); 2) квалітативні, напр.: Абат Бодо вельми радів тій обставині, що зміг доправити невісту для графа Генріха саме на цю пору щедрої, пишної осені... (Павло Загребельний); Хай нап'ються донесхочу ниви (Ліна Костенко); Розбився світ, як череп'яний глек, ущент (Ігор Римарук).
Не відзначається розмаїтістю семантичних функцій прислівник і в поєднанні з дієприкметником, набуваючи значення: 1) способу дії, за якою цей дієприкметник виражає ознаку, напр.: Правда, чорні могутні вуса його не були по-європейському поголені, а по-староукраїнському, по-козацькому звисали по обидва боки соковитого рота (В
- Київ+380960830922