РОЗДІЛ 2
КОМУНІКАТИВНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПЕДАГОГІЧНО-ОРІЄНТОВАНОМУ СПІЛКУВАННІ
2.1. Методичне забезпечення дослідження комунікативної саморегуляції у майбутніх учителів як чинника педагогічно-орієнтованого спілкування
Аналіз психолого-педагогічної літератури, представлений у першому розділі нашого дисертаційного дослідження, засвідчує, що вивчення у майбутніх вчителів комунікативної саморегуляції як чинника професійно-орієнтованого спілкування є актуальним завданням педагогічної та вікової психології.
Ми сформулювали наступні робочі гіпотези констатувальної частини експериментального дослідження комунікативної саморегуляції у майбутніх вчителів: 1) впродовж навчання в педагогічному ВНЗ у майбутніх вчителів в умовах стихійного розвитку спостерігається слабка динаміка як загальної, так і комунікативної саморегуляції; 2) існує позитивний зв'язок між показниками рівнево-типологічних особливостей розвитку загальної саморегуляції (як форми розвитку узагальненого вміння саморегуляції) та показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції; 3) існує позитивний зв'язок між показниками розвитку структурних, функціональних, стильових та динамічних аспектів загальної саморегуляції та показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції; 4) існує позитивний зв'язок між показниками рівнево-типологічних особливостей розвитку саморегуляції (як форми розвитку узагальненого вміння саморегуляції) та показниками розвитку специфічних якостей перцептивної, інтерактивної, комунікативної активності у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування у студентів педагогічних ВНЗ; 5) існує позитивний зв'язок між показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції та показниками розвитку педагогічної комунікативної компетентності майбутнього вчителя у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування.
У відповідності з висунутими гіпотезами були визначені наступні завдання констатувальної частини експериментального дослідження: 1) визначити комплекс методів й методик для діагностики у майбутніх вчителів рівневого розвитку як загальної, так і комунікативної саморегуляції; 2) визначити комплекс методів та методик для діагностики у майбутніх вчителів специфічних якостей перцептивної, інтерактивної, комунікативної активності у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування; 3) експериментально дослідити у майбутніх вчителів динаміку загальної та комунікативної саморегуляції в умовах стихійного розвитку шляхом порівняння відповідних показників розвитку саморегуляції у студентів молодших та старших курсів; 4) визначити характер зв'язку між показниками рівнево-типологічних особливостей розвитку саморегуляції (як форми розвитку узагальненого вміння саморегуляції) та показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції; 5) визначити характер зв'язку між показниками розвитку структурних, функціональних, стильових та динамічних аспектів загальної саморегуляції та показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції; 6) визначити характер зв'язку між показниками рівнево-типологічних особливостей розвитку саморегуляції (як форми розвитку узагальненого вміння саморегуляції) та показниками розвитку специфічних якостей перцептивної, інтерактивної, комунікативної активності у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування у студентів педагогічних ВНЗ; 7) визначити характер зв'язку між показниками рівневого розвитку комунікативної саморегуляції та показниками розвитку педагогічної комунікативної компетентності майбутнього вчителя у структурі педагогічно-орієнтованого спілкування.
Констатувальний експеримент проводився на базі Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Дослідженням було охоплено 230 студентів ІІ курсу та 160 студентів V курсу.
Надійність та достовірність результатів констатувального експерименту забезпечувалися як застосуванням комплексу методів та методик, адекватних висунутим гіпотезі та завданням, так і природними умовами, в яких знаходилися досліджувані під час експерименту.
В основу констатувальної частини дослідження нами було покладено порівняльний метод, що зумовлено предметом, гіпотезою та завданнями дослідження. Адже визначити у майбутніх вчителів динаміку загальної та комунікативної саморегуляції в умовах стихійного розвитку можливо через порівняння відповідних показників розвитку саморегуляції у студентів молодших та старших курсів. При вирішенні завдань констатувальної частини експерименту ми традиційно спиралися на психодіагностичні методи, описані нижче.
Опитувальник "Діагностика особливостей комунікативної саморегуляції" (ДОКС) дозволяє визначити індивідуальні особливості комунікативної саморегуляції [272]. Методика містить 39 тверджень, які досліджуваний має оцінити за шестибальною шкалою (від -3 до +3 балів).
Методика дає можливість визначити рівень розвитку функціональних складових процесу комунікативної саморегуляції, які відображаються в семи шкалах методики. Результати за шкалою "Комунікативне цілепокладання" свідчать про рівень розвитку навичок прийняття й утримання комунікативної мети: чим вищі показники, тим більш ефективно реалізується даний функціональний компонент. Результати за шкалою "Аналіз комунікативної ситуації" демонструють рівень розвитку навичок визначення й аналізу обставин, істотних для досягнення поставленої комунікативної мети. Результати за шкалою "Комунікативне програмування" визначають рівень розвитку навичок програмування і планування людиною власної комунікативної діяльності. Результати за шкалою "Комунікативний самоконтроль" свідчать про рівень розвитку навичок контролю й оцінки людиною власних комунікативних дій, психічних процесів і станів у процесі комунікації. Результати за шкалою "Комунікативна корекція" свідчать про рівень розвитку навичок корекції людиною своїх комунікативних цілей, способів і спрямованості аналізу істотних обставин, плану дій, критеріїв оцінки, форм самоконтролю, вольової регуляції і комунікат