РОЗДІЛ 2
Відомості німецьких істориків, послів і мандрівників - важливе джерело історії українського народу.
2.1. Загальний стан відомостей про Україну в німецьких джерелах XVII-XIX ст.
Історичні свідчення про взаємозв'язки, зокрема, торгівлю, між Руссю і німецькими землями сягають Х ст. Так, у митному статуті Східної марки, виданому в невеликому місті Раффельштеттені 905-906 рр., з посиланням на порядки, які існували до 876 р., йдеться про дозвіл руським торговим людям торгувати воском, кіньми та іншими товарами в низці міст Баварії. У трактаті вченого ченця Теофіла "Про різні ремесла", написаному в Падеберні (Німеччина) у Х ст., дається висока оцінка виробам, виготовленим в Русі [54, c. 67].
Відомості про українські землі періоду Київської Русі ХІ ст. (до монголо-татарської навали) фіксуємо в одного з перших європейських мандрівників в Україні німця-єпископа Бруно з м. Кверфурта. У листі до цісаря Генріха ІІ, написаному близько 1008 р., він розповідає про своє перебування в Києві у Володимира Великого, про укріплення кордонів київської держави.
Більш детальні історичні відомості про Україну початку ХІ ст. (1002-1018 рр.) залишив німецький хроніст Дітмар, єпископ Мерзебурзький. Особливо цікаві його повідомлення про місто Київ, де зазначається, що у "великім цім місті, столиці королівства (як він називає Київську Русь - П.Б.), є більше 400 церков і 8 ринків, люду незліченна сила" [27, c. 31].
Внаслідок навали на українські землі монголо-татар політичні зв'язки Київської Русі із західноєвропейськими державами послабилися. Але вже в ХV-XVI ст. вони знову відновилися. Із записок визначного дипломата австрійських цісарів С. Герберштайна початку XVI ст., який їздив до Московії, дізнаємося, що в той період держава називалася Московією (Московітією), її жителі - московинами (московітами), а держава, яка була розташована на українських землях, - Рутенією, а її жителі - русинами. Як бачимо, Герберштайн вже тоді відрізняв московинів від русинів, вважав їх двома окремими народами [7, c. 165-166].
Серед іноземців, які побували в Україні у XVI столітті, найбільш багаті відомості залишив посол австрійського імператора Рудольфа ІІ Еріх Лясота. На початку 1594 р. він був направлений в Україну з дипломатичною місією до запорозьких козаків з пропозицією, щоб ті погодилися служити імператорові у боротьбі проти татар і турок. Він був одним із перших іноземців, що відвідали Запорозьку Січ, де пробув понад 1,5 місяця. Упродовж всієї подорожі Лясота вів детально щоденник. Його шлях проходив через Львів, Меджибіж, Київ, Прилуки, Трахтемирів, Переяслав, про що він залишив свої записи. Не доїжджаючи до Січі, Лясота зустрівся з російським послом, який також їхав до козаків з дипломатичною місією і віз подарунки запорожцям від російського уряду, і в щоденнику з'являються записи про зв'язки Російської держави із запорозькими козаками. Прибувши на Січ, яка тоді розташовувалася на острові Базавлук, Лясота занотовує до щоденника про адміністративний устрій на Січі, побут запорожців та інші окремі сторони життя. Запорожців Лясота називає "хоробрими та заповзятими людьми, котрі з ранніх років вправляються у військовій справі і прекрасно вивчили ворога - турків і татар... Вони мають власні гармати, і багато хто з них вміє поводитись із цією зброєю (гарматами) так, що при них є зайвим наймати й утримувати окремих гарматників (як це водиться в іншому війську)" [20, c. 59].
Лясота дуже детально описав, як козаки обговорювали його пропозицію щодо погодження поступити на службу до імператора Рудольфа. Пише, що прості козаки погоджувалися, а старшина посилалася на віддаленість і небезпечність шляху. Лясота правдиво й достовірно показав сам процес обговорення. Будучи мало чисельною, старшина удавала, що погоджується з думкою низів, але потім шляхом підкупу, обману і вмовлянь зуміла досягти бажаного їй рішення. Таким чином, місія Лясоти закінчилася невдачею.
Цікаві відомості Лясота подав про прибуття на Січ посланців від Северина Наливайка, який, відчуваючи неприязнь запорожців до нього через те, що він у свій час бився на боці київського воєводи, проти якого козаки вели війну, вирішив подарувати козакам півтори тисячі коней з тих, які він відбив у татар при їх грабунку на Поділлі [20, c. 108].
"Щоденник" Еріха Лясоти відзначається високою достовірністю. У ньому, як зауважив Ю. Мицик, зафіксовано позитивне ставлення до українського народу, до визвольної боротьби запорозького козацтва. Цим він відрізняється від багатьох джерел того часу, переважно польської шляхти, в яких переважає негативне ставлення до українського народу і козацтва. "Щоденник" є важливим джерелом з історії України.
Маловідомими до сьогодні є повідомлення про український народ німецького автора Лаврентія Мюллера, надвірного радника Готтарда Кетлера, останнього магістра Лівонського ордена (1559-1562 рр.), а згодом - першого герцога Курляндії (1562-1587 рр.). Будучи наближеним до польського короля Стефана Баторія (1575-1586 рр.), а потім і Сигізмунда ІІІ Вази, він був у курсі дипломатичних справ польського уряду. У службових справах Л. Мюллер багато подорожував у Польщі, Литві, Лівонії, Москві, а також в Україні і залишив про це свої історичні записки, вперше опубліковані 1585 р. у Франкфурті-на-Майні [58]. Згодом вони були перекладені польською мовою (1840 р.), а 1883 р. росіянин В. Чешихін здійснив їх переклад російською мовою [12].
У працях Мюллера є цікаві відомості про Україну. Зокрема, мова в них йдеться про набіги кримських татар на Поділля і боротьбу козаків з ними. Він пише про це: кримські татари "часто нападають, переправившись через Борисфен, який називають Дніпром (Nyper), палять, грабують і повертаються назад". Мюллер підкреслює трудність боротьби з татарами, оскільки вони нападають завжди раптово, "загонами 50-60 і більшою кількістю осіб, і все, що можна захопити в такому поспіху з людей чи худоби, забирають з собою і продають туркам" [124, c. 114].
Про набіги татар на Поділля в кінці 8
- Київ+380960830922