РОЗДІЛ 2
ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ПРАЦЯ С. СКРИПНИКА
2.1. Формування С. Скрипника як особистості
Одним із важливих напрямів діяльності С. Скрипника була громадсько-політична робота на Волині, яка виявлялась у парламентській, партійній і культурно-освітній площинах. Перед тим як перейти до аналізу цих проблем, варто зупинитись на тих факторах, які спричинились до формування свідомості й суспільних поглядів майбутнього патріарха. Адже ці процеси мали безпосередній вплив на його громадського-політичну і церковну діяльність, хоч рання біографія патріарха Мстислава ще й досі мало вивчена.
Степан Іванович Скрипник народився 10 квітня 1898 р. у Полтаві, у глибоко релігійній родині нащадків козацького роду, зростав у традиційному суспільстві, яке дедалі більше зазнавало впливу цивілізаційних змін і тиску модерних трансформацій. Його батько працював столяром, бондарем, гарбарем. У формуванні світогляду Степана велику роль відіграли православні традиції. Зазначимо, що таїнство хрещення здійснив у Воскресенській церкві о. Федір Булдовський, майбутній митрополит, якого у 1942 р. єпископ Мстислав переконав приєднатись до Української автокефальної православної церкви. Серед його найближчих родичів було чимало духовних осіб: двоюрідний дядько священномученик Сильвестр (Ольшевський) став архієпископом Омським, прадід Олексій (у чернецтві Аркадій) був фундатором Іонинського скиту в Києві, бабуся матері схиігуменя Антонія та її онука Гавриїла заснували Покровський монастир біля Феодосії. Крім того, дід і батько були в Полтаві старостами цвинтарної і Воскресенської церков, відповідно. Разом із тітками Мариною і Феодосією Степан відвідував церкви і монастирі Полтавщини. Згодом почав співати у церковному хорі, прислуговувати владиці Сильвестру [129; 223]. Акцентуючи увагу на духовних та ідейних витоках майбутнього патріарха, слід згадати, що коли у 1908-1910 рр. вікарієм Полтавської єпархії був майбутній варшавський митрополит Юрій (Ярошевський), то під його безпосередньою опікою в Чеснохресному монастирі мешкав С. Скрипник [214, 36; 352, 410]. Отже, його церковно-релігійний стрижень був закладений ще у ранньому дитинстві, свідчив про тверду і непохитну віру, глибоке духовне виховання в родині Скрипників.
Певний вплив на формування свідомості юнака мав його хресний батько Пилип Григорович Іваненко, який був директором єпархіальних свічних заводів, членом українських організацій Полтави. Степанові доводилося спілкуватись із сусідом відомим письменником Панасом Мирним. Прикладом для наслідування завжди був його дядько С. Петлюра, який змалку прищеплював Степанові любов до української історії, культури, літератури. Цікаві спогади про родину Петлюр і Скрипників Степан Іванович опублікував 1936 р. у збірнику "Волинь - С. Петлюрі", які згодом неодноразово передруковувались [Див., напр.: 126, 13-17].
Слід підкреслити значення освітніх закладів як одного з основних елементів цементування національної ідентичності С. Скрипника. Спочатку батьки віддали сина до пансіонату і приватної підготовчої прогімназії В. Шевелева, де виховувались діти свідомих українців. Після закриття владою школи за участь учнів у святкуванні ювілею відкриття пам'ятника І. Котляревському (1913 р.) [149] С. Скрипник продовжив навчання у Полтавській першій класичній чоловічій гімназії [310]. У гімназійні роки він належав до таємного "Гуртка українських середньошкільників у Полтаві", що під керівництвом П. Чижевського, П. Ризенка та Ф. Попадича вів патріотичну роботу в середовищі учнівської молоді. Закінчити гімназію йому не вдалося. Обставини виключення Степана залишаються загадковими. З огляду на втрату архіву гімназії ми не змогли їх з'ясувати. У спогадах владика Мстислав пояснював це призовним віком - 18 років [222]. Як би там не було, можемо стверджувати, що навчання в Полтавській гімназії - важлива віха в житті юнака. Гімназія мала значний вплив на кристалізацію його поглядів, озброїла знаннями, націлила на патріотичну діяльність, посилила відчуття національної самоідентифікації, була головною передумовою для суспільного зростання.
Отже, на формування світогляду, психіки, індивідуальності С. Скрипника впливали сама аура української Полтави з її козацькими традиціями, родинне церковне середовище, захоплення фольклором, гімназійне патріотичне виховання, революційна діяльність дядька С. Петлюри.
У 1916 р. С. Скрипник опинився у козачій офіцерській школі в Оренбурзі, яка готувала прапорщиків. Початок революції спричинився до того, що молодий солдат потрапив до українського війська. У листі до С. Петлюри від 10 квітня 1918 р. Іван Скрипник повідомляв, що Степан добровільно вступив до Першого кінного полку гайдамаків ім. К. Гордієнка, і просив влаштувати сина у військове училище [41, 112-113; 284, 160]. С. Скрипник воював під час наступу Запорозького корпусу генерала О. Натієва на Крим. За гетьманату в липні 1918 р. демобілізованого старшину арештували разом із дядьками Петлюрами і утримували в Лук'янівській в'язниці аж до початку антигетьманського повстання. Далі знову була участь у бойових діях в лавах армії УНР, поранення в ногу 1919 р. Чехословацькі друзі відправили його на лікування в Прагу (лікарня в Крчі). Це було його перше знайомство із столицею щойно утвореної Чехословацької держави, про яку він завжди з любов'ю згадував. З Праги він дістався м. Табор, а звідси знову повернувся в Україну в Дієву армію УНР [1, 3].
Певний час хорунжий С. Скрипник виконував функції дипломатичного кур'єра, старшини з особливих доручень при ставці свого дядька, Головного отамана військ УНР С. Петлюри [84, 162]. Під час польсько-радянської війни молодий офіцер у складі 6 Січової стрілецької дивізії стримував наступ С. Будьонного під Замостям і знову дістав поранення. Зустрічаємо відомості, що він був кур'єром між С. Петлюрою і Ю. Пілсудським. Після війни потрапив до табору для інтернованих у м. Каліш, де займався культурно-освітньою роботою [324, 85-86]*. Звільнившись із табору, він поїхав у Прагу на навчання, о