РОЗДІЛ 2
РОМАН "БЛЯШАНИЙ БАРАБАН" Ґ. ҐРАСА КРІЗЬ ПРИЗМУ БАРОКОВОЇ ПАРАДИГМИ
У розділі розглянуто зацікавлення Ґ. Ґраса бароко як епохою, художньою системою та стилем, що стало основою "бароковості" - константи індивідуальної художньої манери письменника. На прикладі роману "Бляшаний барабан" виділено основні аспекти впливу барокової парадигми на творчість автора: інтерпретація сучасності крізь призму барокового дискурсу, жанрові та стильові особливості твору, часопросторова структура роману, концепція історії. Типологічні паралелі з бароковим романом "Сімпліциссімус" Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузена засвідчують значні збіги в бароковій семантиці художнього світу обидвох авторів.
2.1. Ґ. Ґрас як реципієнт німецького бароко та бароко як константа індивідуальної творчої манери Ґ. Ґраса
Ґюнтер Ґрас - класик сучасної німецької літератури, творчість якого значно вплинула на естетичний та духовний розвиток європейців другої половини ХХ ст. Манера оповіді та стиль письма автора доволі оригінальні та неповторні: від соло на барабані пацієнта психіатричної клініки, історій собачих династій, жаб'ячих криків до "прогресивності" слимака, крабової траєкторії історичного розвитку, і це далеко не повний перелік способів змалювання Ґ. Ґрасом навколишнього світу. Письменник прагне показати дійсність з особливого, незвичного для загалу ракурсу бачення, з певної провокуючої дистанції. Велику увагу він приділяє неочікуваному трактуванню реальних історичних подій, сучасником, а деколи й учасником яких він був. У багатьох випадках ці та інші особливості художнього світу Ґ. Ґраса можна пояснити, беручи до уваги його зацікавлення бароковою естетикою.
Згідно з формулюванням конгресу ґерманістів, який відбувся в Ґьотінґені в 1985 р., "література до Лессінґа - це література лише для експертів?" Однак панування барокової парадигми в культурі ХХ ст., про що йшлося в першому розділі, переконливо засвідчило, що існує група письменників, які арґументовано займаються літературою ХVII ст. і намагаються наблизити її до сучасного читача. "Ґюнтер Ґрас зовсім не є винятком, більше того, він належить до ряду авторів, початок якого репрезентує ім'я Арно Гольца. Обидва вони не задовольнилися лише простим, заохоченим школою прочитанням Сімпліція, а заглибилися в тексти, які для читача ХХ ст. з різних причин містили бар'єри до розуміння. У порівнянні з Гольцом, Ґ. Ґрас та інші сучасні письменники мають ті переваги, що вони уявляють собі барокову епоху й у їхньому розпорядженні знаходиться велика наукова література... Гольца й Ґраса об'єднує те, що прочитане ними залишило чіткі сліди в багатьох їхніх творах і спричинило до диференціювання в судженнях про тексти, які зазнали рецепції", - зазначає Е. Маннак [252, 705-706].
Про рецепцію Ґ. Ґрасом епохи бароко відомо, що письменник не лише уважно вивчає першоджерела, але й послуговується науково-теоретичною літературою [див.: 222]. Наприклад, під час роботи над повістю "Зустріч у Тельґте" автор звертався до праці "Das Zeitalter des Barock" Альбрехта Шьоне (Munchen, 1968), на що вказано в примітках до твору [209, 283]. При цьому, на відміну, наприклад, від Й. Р. Бехера або Г. М. Енценсберґера, істотим для нього залишається розрізнення поміж Г. Я. К. фон Ґріммельсгаузеном та А. Ґріфіусом як реалістичним розповідачем та вчено-риторичним поетом. Відтак Ґ. Ґрас віддає перевагу Ґріммельсгаузенові, якого називає німецьким класиком, а його роман "Сімпліцій Сімпліциссімус" вважає початком великої оповідної традиції в німецькій літературі. "Цей перший великий німецький роман, написаний у європейській традиції пікарескного роману, відзначається не лише захопливим сюжетом, безглуздо класифікованим як шахрайський, головним чином, він дає нам знання про злидні Тридцятилітньої війни, про соціальні розшарування в кінці Середньовіччя й на початку Нового часу", - стверджує автор у промові "Der lesende Arbeiter" [209, 668]. На запитання про художні впливи на сучасну літературу Ґ. Ґрас відповідає: "У мене як письменника є власна традиція. Коли йдеться про оповідну прозу, то вона походить від форми роману, яку зовсім не можна визначити за її національною приналежністю, бо вона європейська; і хоча батьківщиною пікарескного роману є Іспанія, однак він набув особливого впливу в усій Європі, у нас - завдяки Ґріммельсгаузену" [214, 158]. Для Ґ. Ґраса бароковий письменник є автентичним літописцем Тридцятилітньої війни. "Тридцятилітня війна була, і все ще залишається, джерелом стимулювання німецькомовної літератури. Початок німецького роману датують "Сімпліцієм Сімпліциссімусом". Так, як і пізніше А. Дьоблін, Ґріммельсгаузен залишив збоку великі битви; саме так, влучніше, ніж Дьоблін, він використав обмежену перспективу дурня, який водночас є хитрим, якому вдалося вижити..., зробив її оповідною перспективою взагалі", - стверджує у своїх коментарях Ґ. Ґрас [209, 243]. Отож письменник вважає епоху бароко, й зокрема твір Ґріммельсгаузена, ключовими в розвитку німецької літератури.В іншій статті Ґ. Ґрас продовжує розмірковувати: "Що б ми знали про Тридцятилітню війну, якщо б не мали "Валленштайна" Дьобліна, але ще більшою мірою про це йдеться у сучасника війни Ґріммельсгаузена, який описує цю війну з погляду маленьких людей, з перспективи тих, хто зазнав поразки. Нам відомо лише про державні акції. Історія ж пишеться насамперед переможцями. Література виконує тут послуги каяття із приводу прогалин, важливі, обов'язкові. І саме про цих авторів я охоче згадую, починаючи щось нове. І я також уважаю, що література назагал знову стала б дохідливішою, якщо повертатися до цих традицій німецькомовної літератури" [214, 365-366]. Звідси, підсумовує автор, важлива роль письменника в осмисленні історії: "Отже, письменника слід взяти на службу, так би мовити, за суміжною професією, як того, хто кається із приводу прогалин в історії. Він заповнюватиме те, що в історичному процесі перестрибнули, так далеко, як і зарозуміло: наприклад, "Сімпліцій Сімпліциссімус" як розповідь про Тридцятилітню війну" [209, 923]. Ключов
- Київ+380960830922