РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ
2.1. Роль держави у формуванні громадянськості на сучасному етапі розвитку
України
Проведений вище аналіз генези філософських підвалин формування громадянськості
показав, що кожний тип суспільного устрою продукує адекватний йому образ
громадянина. Наприклад, тоталітарне суспільство створює образ слухняної,
підпорядкованої державі людини, демократичні суспільства – вільного,
самореалізованого, здатного впливати на рішення держави громадянина. Україна,
як відомо, знаходиться у перехідному стані, коли курс на розбудову
демократичної країни тільки проголошено й перспективи поки ще невідомі. В
своєму дослідженні ми виходимо з того, що громадянське суспільство
підтримується й удосконалюється відповідною моделлю громадянської освіти й
виховання підростаючого покоління, що продукує конкретний соціальний тип освіти
у конкретному історичному періоді. Мета даного розділу – розкрити механізми
формування громадянськості в сучасних умовах трансформаційних змін. Механізм
визначається як „система рухів або подій, а також устрій, або пристрій, в якому
й за допомогою якого здійснюються ці рухи, що визначаються законами природи.
Механізмом також називають причинно-механічну картину світу, протиставлюючи її
теологічній або евристичній” [152, c. 266-267]. В нашому дослідженні будемо
виходити з того, що структурно-організаційна упорядкованість процесу є його
механізмом, за допомогою якого забезпечується перехід від однієї стадії (або
стану) до другої й здійснення його як відповідної цілісності [112, с. 48].
Отже, говорячи про механізми, ми маємо на увазі найважливіші чинники, що
впливають на формування нового громадянина в сучасних умовах.
Чинна Конституція України в ст. 1 визначила нашу державу як демократичну,
соціальну, правову. Це конституційне положення поставило перед суспільством
актуальне завдання формувати громадянина саме такої держави. Для вітчизняної
науки поняття „соціальна держава” є новим, оскільки у філософській традиції
радянських часів домінували поняття „радянська держава”, „соціалістична
держава”. Внутрішніми характеристиками соціалістичної системи були повна
професійна зайнятість населення, гарантія державного пенсійного забезпечення,
безкоштовна освіта, медичне обслуговування і т. ін. Проблема
соціально-правового захисту населення як самостійна проблема за радянських
часів не існувала. Зміни суспільного і державного устрою спричинили істотні
зміни в соціальному стані людей, обумовили проблеми, пов’язані з
соціально-правовим захистом населення. У сучасний період соціальна держава є
предметом зацікавленості представників різних галузей суспільної науки:
правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Вагомий внесок в
розробку цієї проблеми внесли такі вчені, як С. Алексєєв, В. Бабкін, М. Баглай.
Д. Белл, К. Гаджиєв, Дж. Гелбрейт, Р. Дарендорф, С. Калашников, М. Козюбра, М.
Копєйчиков, І. Ледях, П. Рабинович, Г. Ріхтер, А. Сіленко, В. Четвернін, І.
Яковюк та інші. В нашому дослідженні поняття соціальної держави є суттєвим,
оскільки для формування рис громадянина сучасної України необхідно окреслити
риси тієї соціальної держави, до якої рухається Україна на сучасному етапі
свого розвитку згідно головному закону країни.
Термін „соціальна” характеризує саму сутність держави, свідчить про більш
глибокий зміст зв’язків держави і суспільства, держави і людини, засвідчує
реальний правовий статус людини і громадянина. Для фіксації даної
характеристики держави дослідники використовують також поняття „соціальна
правова держава”, „держава загального добробуту”, „держава допомоги” тощо. При
цьому, одні автори вважають ці поняття за синонімічні (М. Копєйчиков, І.
Яковюк), інші розглядають державу загального добробуту як модель соціальної
держави (від найменш досконалої моделі позитивної держави – через соціальну
державу - до соціальної держави загального добробуту: Н. Фурніс, Т. Тилтон, О.
Скрипнюк), треті розглядають державу загального добробуту як один із етапів
розвитку соціальної держави (В. Гутнік, С. Калашников, А. Сіленко). Німецький
вчений Лоренц фон Штайн в 1850 році вводячи поняття „соціальна держава”,
зазначав, що соціальна держава „...повинна підтримувати абсолютну рівність в
правах для всіх суспільних класів, для окремої приватної особистості за
допомогою своєї влади. Вона зобов’язана сприяти економічному і суспільному
прогресу всіх своїх громадян, бо розвиток одного виступає умовою розвитку
іншого, і саме в цьому смислі мова йде про соціальну державу” [63, с. 62].
Нагадаємо, що виникнення поняття „громадянське суспільство” пов’язано з
появленням громадянина як самостійного політичного діяча, що має певні права й
обов’язки. В своєму вузькому й власному сенсі поняття „громадянське
суспільство” використовується представниками різних наук – політології, права,
філософії, соціології. В рамках філософського й соціологічного пізнання
громадянське суспільство визначається як „форма спілкування (форма суспільних
відношень), суспільна (соціальна) організація, соціальна система (цілісний
соціальний феномен)” [186]. Ідеальне громадянське суспільство в науковій
літературі розглядається як „суспільство вільних, суверенних особистостей, їх
незалежних організацій, що здійснюють свою діяльність на засадах рівності й
взаємної користі” [188, Р. 24]. Провідні західні теоретики громадянського
суспільства Джин Коен й Ендрю Арато визначають його таким чином: „Сфера
соціальної взаємодії між економікою й державою, що вміщує, понад усе, інтимну
сферу (особливо сі
- Київ+380960830922