РОЗДІЛ 2. ПРОНИКНЕННЯ НІМЕЦЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В УГОРСЬКІ
ГОВІРКИ ЗАКАРПАТТЯ ТА ЇХ АДАПТАЦІЯ
Історично відомо, що угорське населення, яке впродовж кількох століть проживало
в поліетнічній Закарпатській області, знаходилося під перманентним впливом
різних мов, зокрема німецької, що здавна функціонувала в тодішньому
Підкарпатті, Австро-Угорщині (1867 р.), Чехословаччині та Угорщині.
Етнокультурні процеси між угорським та німецьким населенням Закарпаття тривають
уже близько тисячоліття. Г. Веллс зазначує, що германські племена вже з
І ст. по ІX ст. проходили через територію сучасного Закарпаття [152, с.
909–910].
Німецька колонізація на Закарпатті розпочалася з XІІ ст., значно посилилася
після відходу татар 1242-го року і з більшою чи меншою інтенсивністю
продовжувалася аж до XIX ст. включно [22, с. 139], [124, с. 68–69].
Вперше в XII ст. запрошені угорським королем німці з Рейнської області на
територію Закарпаття для вирощування винограду та добування золота [90, с. 41],
[117, с. 47]. Німецькі переселенці із Фландрії і Саксонії досить швидко
асимілювалися з місцевим українським та угорським населенням, не залишивши за
собою ні архітектурних пам’яток, ні інших пам’яток культури. Єдині сліди їх
присутності – це німецькі прізвища серед українського та угорського населення
[82, с. 65–70].
У 1254-му році угорський король Бейла IV запросив німецьких та італійських
виноградарів та виноробів на спустошені монголами землі Закарпаття [44, с.
149].
Німецьке населення, яке до сьогоднішнього часу зберегло свою мову, звичаї та
традиції, з’явилося на території Закарпаття у XVIII–XIX ст. Колонізація
відбувалася різними шляхами [84, с. 203–204]. На територію графського дому
Шенборн (Schцnborn) у Мукачівсько-Чинадіївську домінію, що належала Ференцу
Ракоці ІІ, розпочалося переселення німців із Франконії, Баварії, Богемії та з
німецьких поселень Східної Словаччини [48, с. 130]. На прохання угорського
уряду і за згодою Відня верхів’я ріки Тересви було заселено німцями-лісорубами
з верхньої Австрії, щоб вони займалися вирубкою хвойного лісу, який
використовувався на копальнях кам’яної солі Марамороша. Ці переселенці
заснували село Німецька Мокра, а згодом і село Усть Чорна [148, с. 840]. У
кінці XVIII ст. і впродовж XIX ст. з’являлися німецькі вуличні і заводські
колонії. Це спішські німці села Шелестова і міста Рахова, рейнландпфалські
німці Хуста, шваби Ужгорода і Мукачева, богемські німці Кобилецької Поляни,
німці Тур’ї Ремети і Тур’ї Бистрої, німці у Сваляві, німці Перечина і інших
населених пунктів. Наприкінці XIX ст. виникнення нових поселень за рахунок
колоністів інших регіонів припинилися [64, с. 7–8], [107, с. 247–249].
У дисертаційній роботі не будемо торкатися детально процесу колонізації; мова
йтиме головним чином про культурні взаємини в інтеретнічному просторі
Закарпаття, які віддзеркалюються в словниковому складі говірок угорської,
німецької та української мов.
На початку XІІ ст. німецько-угорські зв’язки все більше зміцнювались. Саме з
цього часу розпочинається перехід великої кількості лексем із німецької мови
(говірок) в угорську мову (говірки). Середньовічні угорські міста складались
переважно з німецьких громадян, до яких поступово долучалось все більше
німецьких поселенців (землеробів, виноградарів з Франконії) і які пізніше,
через різні викупи, відігравали важливу роль в економічному житті країни.
Середньовічні німецькі поселенці розмовляли здебільшого на середньонімецьких,
точніше середньофранкських говірках [83, с. 6].
У XVIІІ ст. було помітним на угорській території зростання кількості німецьких
урядників, службовців, військовослужбовців, які значно вплинули на культуру та
мову угорського населення. У німецьких вищих навчальних закладах навчалось
багато угорців, а також немало їх проходили військову службу на німецькій
території. З XVIІІ ст. на розвиток угорської культури великий вплив мав Відень
(Австрія). Внаслідок панування династії Габсбургів німецькомовний вплив після
XVI ст. характеризувався переважно верхньонімецькими, точніше
баварсько-австрійськими говірками [89, с. 290].
Німецька мова має досить сильне розчленування говірок, іноді окремі віддалені
мовці ледве або взагалі не розуміють один одного. Розрізнюють три типи
німецьких говірок: нижньонімецькі (північ Німеччини), середньонімецькі (райони
уздовж річки Рейн) та верхньонімецькі (південь Німеччини, Австрія) [116, с.
47–48]. Верхньонімецькі говірки мають також велике розчленування; сюди належать
баварсько-австрійські говірки [143, с. 26]. Головним чином запозичувалися
угорською мовою (говірками) німецькі назви із баварсько-австрійських та
середньо- німецьких говірок [89, с. 289–290].
Розрізнення середньонімецьких та баварсько-австрійських говірок відбувається за
певними фонетичними критеріями. Наприклад, баварсько-австрійському pf
відповідає середньонімецький p: б.-а. zapfe, ср.-нім. zapp, zappe, угор. csap,
укр. кран. Середньонімецький приголосний b на початку слова відповідає
баварсько-австрійському p: ср.-нім. binder, б.-а. pinter, угор. pintйr, укр.
боднар. На основі цих фонетичних критеріїв підтверджується походження таких
лексем із середньонімецьких говірок: bуdй (bude), bitang (biutunge), bъtйlia
(butelle), komp (komp) та ін.; із баварсько-австрійських говірок: bognбr
(wogner), pertli (рertl), polgбr (purger), prйm (prдm) та ін.
У багатьох випадках велике значення має культурно-історичний критерій. У XVIІІ
ст. великий вплив мала французька мова, яка значно поповнила словниковий склад
угорського населення новими словами, а посередником при їх передачі був Відень,
тому значна
- Київ+380960830922