РОЗДІЛ 2
Фізико-географічна характеристика регіону досліджень, як середовища існування
вовка
Вовк належить до видів-убіквістів, для яких характерним рисами є: значна площа
ареалу та виду охоплює найрізноманітніші ландшафти. В Україні вовк
зустрічається (або зустрічався в певний історичний період) фактично на всій
території країни.
Територія України лежить в межах різних природних зон та характеризується
різноманітними природними умовами. Рівнинна частина, що розташована на
Східно-Європейській платформі, має добре виражену зональну зміну ландшафтів
помірного поясу: змішаних лісів, лісостепових та степових. Для Українських
Карпат та Кримських гір характерна висотно-ландшафтна поясність.
Фізико-географічне районування України виокремлює зону змішаних лісів,
лісостепову зону, степову зону, Українські Карпати та Кримські гори. Ми взяли
за основу дану класифікацію [113], для зручності розділивши територію України
на Західний регіон (Українські Карпати), Північний регіон (зона змішаних
лісів), Центральний регіон (лісостепова зона), Південно-Східний регіон (степова
зона), на територіях яких нами обрано стаціонари для нашого дослідження (по
одному в Центральному, Західному та Північному регіонах та два у
Південно-Східному – на півдні та на сході, враховуючи те, що статус південного
угрупування вовка не визначено).
2.1. Зона змішаних лісів
припадає на північну частину України від державного кордону на заході до
Середньоруського підвищення на сході, південна межа зони проходить через ряд
населених пунктів – Рава-Руська, Нестерів, Львів, Золочів, Шепетівка, Житомир,
Київ, Ніжин, Глухів. На зону змішаних лісів припадає близько 20 відсотків
території України, включаючи в себе більшість районів Волинської, Рівненської,
Житомирської та Чернігівської областей, а також частину районів Львівської,
Хмельницької, Київської та Сумської областей [113]. Основні риси природного
середовища зони: низинний рельєф, у будові якого головну роль відіграють піщані
та піщано-глиністі антропогенові відкладення, густа річкова сітка з широкими
заболоченими річковими долинами, позитивний баланс вологи, високий рівень
грунтових вод, переважання дерено-підзолистих та болотяних грунтів, значне
поширення соснових лісів з домішком широколистяних порід. Особливості зони
визначаються, насамперед, балансом тепла та вологи. Середня температура січня
змінюється з заходу на схід від -4,5 до -8єC, середня температура липня
становить +17…+19,5єC і підвищується у напрямку з півночі на південь.
Вегетаційний період триває з другої декади квітня до третьої декади жовтня.
Тривалість безморозного періоду – від 160 на сході до 180 днів на заході зони.
Річна норма опадів становить 600-700 мм. Коефіціент зволоженості змінюється від
2,6 на заході до 1,9 на сході зони. Стійкий сніговий покрив установлюється в
середньому у другій декаді грудня і триває 90-100 днів, висота покриву складає
від 15 до 35 см, промерзання грунту сягає 40-45 см.
Клімат, орографія та геологічна будова території визначають її значну
обводненість (рис. 2.1). Полісся має густу річкову сітку, озера різного
походження, болотяні масиви та значні запаси підземних вод. В Українському
Поліссі протікають ріки Дніпро, Десна, Прип'ять. Водний режим характеризується
тривалим весняним повіддям. Озера на території Полісся долинні, карстові та
льодовикові. Найбільше – Свитязьке. На річках побудовано значну кількість
ставків та водосховищ. Щодо підземних вод, водоносний горизонт в антропогенових
відкладеннях знаходиться на глубині 0,5 – 8 м. Щодо болотяних масивів, у
Поліссі найбільш поширені евтрофні болота (представлені трав'янистими,
трав'янисто-моховими та лісовими болотами), меншу площу займають оліготрофні,
зустрічаються також мезотрофні [14]. Значна частина болотяних масивів після
меліоративних заходів освоєна під сільскогосподарські угіддя. Деякі масиви
заповідані.
Зональні типи грунтів – дерено-підзолисті та болотяні, займають близько 95 %
території Українського Полісся. Також зустрічаються перегнійно-карбонатні, сірі
лісові грунти, зрідка опідзолені чорноземи.
Природна рослинність визначає ландшафт зони змішаних лісів. Сучасна природна
флора Полісся сформувалася за рахунок різних центрів розвитку рослинності.
Найбільше значення мала рослинність гумідних центрів, що визначила розвиток
широколистяних та хвойних лісів та більшість видів болотяної флори. З аридних
центрів сюди проникали степові види, що утворили лугові степи. У
північно-західній частині Житомирського Полісся збереглися деякі реликтові
(дольодовикові) види. Зараз флора Українського Полісся нараховує 1998 видів, з
яких 1403 – види природної флори [2]. Головні типи рослинності Полісся –
лісова, лугова та болотяна. Основний тип рослинності – ліси (близько 30 %
території Українського Полісся). Основні лісоутворюючі породи: сосна, дуб,
береза, вільха, осина, граб; зустрічаються також липа, клен, ялина, тополь.
Луки займають близько 10 відсотків території Українського Полісся і розташовані
переважно в заплавах річок. У травостої переважають різнотравно-злакові види.
Тваринний світ Полісся досить різноманітний, значна кількість червонокнижних
видів. На території Українського Полісся знаходиться більше 50 об'єктів
природно-заповідного фонду.
Загальновизнано ділити територію Українського Полісся на наступні структурні
одиниці: Поліську провінцію, Волинське Полісся, Мале Полісся, Житомирське
Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся та Новгород-Сіверське Полісся
[113]. Обраний нами стаціонар з вивченню вовка у зоні змішаних лісів
розташовано в
- Київ+380960830922