РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР КОНЦЕПТУ wyrd/цrlцg У ДАВНЬОГЕРМАНСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ
ПИСЕМНОСТІ
Відповідно до теорії еволюційних рядів Е. Тайлора всі явища культури
еволюціонують (за аналогією з різними видами рослин та тварин). Уявлення не
може просто зникнути, воно трансформується у дещо інше, тобто новий предмет
займає місце якогось попереднього предмета або феномену в суспільній
свідомості, переймаючи його функції [128, с. 237–243] (пор.: [202; 215; 222]).
Такі процеси та ряди уявлень, що є водночас процесами наступності й еволюції,
були характерними для уявлень давніх германців про долю у перехідний період від
язичництва до християнства.
Як засвідчує матеріал писемних пам’яток, давньогерманський концепт wyrd/цrlцg
можна представити у вигляді численних найменувань. У значеннях слів, що
вербалізують цей концепт, простежуються певні спільні риси, що дозволяє ці
слова класифікувати. У нашому дослідженні ми вдаємося до аналізу семантики цих
лексем задля створення відповідних моделей, що "виокремлюються при формуванні
значень [162, с. 116]" давньогерманського концепту wyrd/цrlцg.
2.1. Історико-культурні особливості реалізації давньогерманського концепту
wyrd/цrlцg у перехідний період від язичництва до християнства
Філософська концепція Ч. С. Пірса пояснює формування вірувань суспільства через
континуум систем, що інтерпретують знаки. У його викладі формування вірувань –
це постійний процес тлумачення одних знаків через інші. Щоразу в момент появи
знака саме інтерпретанта відіграє роль механізму, який поєднує цей знак з
іншими системами знаків. Знак спричиняє вібрацію у мережі знакових систем, і
значення існує лише в середині цього процесу. Тільки завдяки дії цього
механізму ми можемо говорити про значення знака. Отже, спільнота, релігійна або
культурна, складається із засобів, або систем (agencies), що інтерпретують
знаки. Наше життя саме створює те, що ми називаємо мовним досвідом. Основний
процес, який бере участь у формуванні вірувань, має назву "виведення"
(inference); іншими словами, одне вірування не просто наслідує попереднє, воно
витікає з нього. Тобто, у цьому разі спрацьовують універсальні закони еволюції,
які є визначальними для всієї філософії Ч. С. Пірса [167, с. 268–269] (пор.:
[169]).
У контексті теорії "семантичних примітивів" між життям суспільства та
лексиконом, яким воно користується, існує дуже тісний зв’язок. У цьому випадку
суспільство (society) у розумінні А. Вежбицької відповідає спільноті
(community) за Ч. С. Пірсом, де вірування формуються через інтерпретацію знаків
(наприклад, слів), що існують у цій спільноті [167, с. 268].
Тільки там, де існують знаки та символи, має сенс говорити про мовний досвід,
культуру та вивчати їх. Оскільки символи пов’язані між собою, важливі події
фіксуються та зберігаються у значеннях. У цьому контексті йдеться про
збереження інформації (recollection – пам’ять) та про передбачення (foresight).
Події не здатні переходити одна в іншу, проте значення можуть трансформуватися
за допомогою знаків. До загальних значень додаються певні імпульси (= стимули),
що згодом трансформуються у бажання та цілі, які, оскільки вони імплікують
загальне або всім зрозуміле значення, означають нові зв’язки. Міфи, які
створювалися давніми етносами, – це небезпечні символи. Вони мали іноді владу
над людською свідомістю і заміщували існуючі у тому суспільстві закони та
цінності. Витлумачення міфу дозволяє розкрити норми певної культури [221, с.
136].
Саме такі еволюційні процеси були характерними для давньогерманських уявлень
про сили, які детермінували людське життя у перехідний період від язичництва до
християнства.
У германо-скандинавській міфології детермінантами майбутнього спочатку
виступали Норни – скандинавські богині долі. Згодом християнським теїзмом було
кинуто виклик язичницькому культу долі, відповідно світовий процес почали
розуміти як відкритий діалог творця та його творіння. Внаслідок цього функцію
визначення майбутнього, долі почав виконувати єдиний і могутній християнський
Бог. Але нова релігія не могла відразу усунити давні уявлення, і тому
свідомість давньогерманських спільнот зазнавала поступової трансформації –
християнські догми нашаровувалися на давні язичницькі вірування.
Одним з перших імпульсів, що поклав початок еволюції поглядів у цьому напрямі,
був біблійний міф про створення світу. Цей міф дозволяв говорити про нові акти
творчості, що мали космічні масштаби. Світ почали розуміти як послідовне
впровадження творчої програми, цей міф надавав думкам людини креаціоністську і
разом з тим есхатологічну спрямованість. Творчий акт був скерований на
поліпшення умов земного існування людини (і всього живого на землі). Концепція
часових циклів, вічного повернення "на круги своя" поступилася місцем лінійному
часу. Рух по колу та разом з ним постійне повторення міфологічних архетипів
змінився рухом уперед, у майбутнє, що обіцяло нові, невідомі форми життя. Час
вийшов з-під влади метафори кола, яка свого часу викликала асоціації з
безвихіддям. Члени християнських громад прагнули космічного оновлення та
вважали себе "новими" людьми, які прямують до "оновленого" життя [9, с.
721–725].
З іншого боку, процес навернення давніх германців у християнство відбувався
повільно через певні історичні умови їхнього розвитку. Підтвердження цьому
знаходимо у трактаті англійського короля Альфреда "De falsis deis" (IX ст.), де
згадуються навали скандинавів, які відновлювали язичницькі культи Одіна, Тора
та "безсоромної богині" Фрейї. Вони приносили з собою розповіді про жорстоких
чудовиськ, про богів та про фатальний катаклізм, який спіткає не тіл
- Київ+380960830922