РОЗДІЛ 2
ПАРЕМІЇ В АМЕРИКАНСЬКИХ ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТАХ ХХ СТОЛІТТЯ: ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ
У контексті нашого дослідження паремії розглядаються з позицій пояснення
взаємодії між мовою та мисленням, знанням та його вербальним втіленням.
Визначення лінгвокогнітивних механізмів формування паремій передбачає виявлення
принципів формування змісту паремійних одиниць та лінгвокогнітивних механізмів
їх творення. Усі паремії є результатом параболічного мислення, тому розуміння
значення паремійного вислову відбувається при вираженні однієї історії у
термінах іншої. Аналіз паремій з позицій концептуальної інтеграції виявляє
особливості формування паремійних одиниць та становлення їх смислу.
2.1. Змістовий рівень формування паремій
За аналогією з фразеологізмами ми розглядаємо паремію як згорнутий мікротекст
[149, с. 8]. Крім того, що паремії є згорнутими мікротекстами, вони є
історіями, згорнутою розповіддю про щось [213, с. 4]. Історія є основним видом
когнітивної діяльності та фундаментальним інструментом пізнання. Це одна з форм
фіксації досвіду людини, фіксації того, що і як вона думає. Для розуміння
смислу певної історії ми її тим чи іншим чином інтерпретуємо. Як правило,
інтерпретація здійснюється за допомогою проекції з однієї царини знань на іншу,
а проекція, як і історія, є одним з основних інструментів пізнання [213, с. 5].
У такому випадку йдеться про дві історії – історію, що структурує царину
джерела, та історію, що структурує царину мети [216, с. 1]. Тобто, розуміння
смислу першої, знайомої, історії допомагає нам зрозуміти смисл другої, оскільки
підґрунтям для співставлення цих двох історій є аналогія.
2.1.1. Аналогове мапування як лінгвокогнітивний механізм формування паремій.
Мапування є загальним процесом осмислення та розуміння людиною одних об’єктів
чи явищ крізь призму інших. Він обумовлює унікальну когнітивну здатність людини
продукувати, передавати та опрацьовувати значення, що дає нам поняття про
організацію тих фрагментів позамовної реальності, до яких ми іншим чином не
маємо доступу, та є центральним у поясненні будь-якої структури представлення
знань у сучасній когнітивній науці [16, с. 1; 181, с. 1-2]. Цей процес є
основною ланкою будь-якого процесу розуміння, а також інтерпретації того чи
іншого повідомлення в семантичному або прагматичному аспекті. Для того, щоб
мапування могли відбутись, мають існувати домени – когнітивні конструкції, на
основі яких функціонує мова [171, c. 12-13]. У свою чергу аналогове мапування
розглядається як однин з механізмів образної концептуалізації світу [31, с.
20].
Узагальнюючи тлумачення мапування [16; 82; 173; 183], в контексті дослідження
ми розглядаємо аналогове мапування як когнітивну операцію, комплекс дій,
об’єднаних спільною метою та спрямованих на один і той самий предмет. Це
загальна когнітивна операція, що містить у собі низку когнітивних процедур
пошуку та опрацювання онтологічних відповідностей у структурі знань царини
джерела поетичного образу та їхнє мапування на структуру знань царини мети [16,
с. 1].
Одним з ключових теоретико-методологічних положень концепції мапування є
втілене розуміння [83, c. 387-415; 205, с. 27]. Це означає, що наше сприйняття,
емоції, інтуїція є втіленими буквально, тобто вони ніби щільно вплетені у
фізичну взаємодію людини з навколишнім світом. Втілене розуміння є способом
концептуалізації дійсності на основі аналогій з тілесним досвідом людини,
закарбованим у наївний картині світу [29, с. 19].
Для того, щоб говорити чи думати про певні царини знань, а саме про царини
мети, ми використовуємо структури з інших царин – джерела, а також відповідний
набір мовних елементів, ситуативно обумовлений [173, c. 9]. Деякі з таких
мапувань можуть використовуватись усіма членами культурної спільноти, ставати
культурно укоріненими та визначати категоріальні структури для мови та
культури.
Розгляд паремій у лінгвокогнітивному аспекті спрямовано на виявлення механізмів
їхнього формування та особливостей функціонування в поетичному тексті. В
контексті роботи такими механізмами виступають різні типи мапувань –
концептуальне, зокрема аналогове (та його види: атрибутивне, релятивне,
ситуативне), наративне й мовне (конструктивно-творче) [16, с. 153].
Атрибутивне аналогове мапування передбачає сприйняття чи створення схожості між
об’єктами [173, c. 2]. Це є когнітивна операція мапування ознак, якостей,
характеристик, властивостей, які притаманні складовим царини джерела на
складові царини мети [16, с. 154]. Нове мапування зумовлюється первісно
існуючою аналогією між двома царинами. Атрибутивне мапування є одним з основних
механізмів формування паремій у поетичних текстах. Розглянемо як приклад
наступний вираз “A man is wolf to man” (Moore AP1, 717) (Людина людині вовк),
що мовою оригіналу звучить як “Homo homini lupus est” (СЛКС, с. 319). Аналіз
цього прикладу демонструє, як вилучені з царини джерела ознаки тварини, такі як
ворожість, відстоювання своїх інтересів, які вважаються негативними у
суспільстві людей, мапуються на царину мети, яку в даному випадку уособлює
людина. Подібне мапування ознак з царини джерела на царину мети ілюструють
приклади: “Man is all animal” (Duncan NA, 998) (Людина цілком подібна тварині),
“Life is like an ocean: sometimes the tide is out, and sometimes it’s in”
(Ashbery NA, 1269) (Життя, як океан – приплив то находить, то відходить знов),
“Books are the key to magic portals” (Fearing, AP2, 359) (Книги – це ключі від
таємничих порталів), “The people is a great beast” (Williams NA, 334) (Людина –
це страшна тварина), “Knowledge is power” (Fearing AP2, 359) (Знання – це
сила),“Th