РОЗДІЛ 2
НЕЙТРАЛЬНІ ДЕРЖАВИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
2.1. Трансформація зовнішньополітичної концепції Швейцарської Конфедерації
Відразу ж після початку Першої світової війни, 3 серпня 1914 року, Швейцарська
Конфедерація довела до відома держав, що підписали Акт 1815 року, а також всіх
інших держав свій намір зберігати повний нейтралітет [64, с. 20]. Одночасно
Федеральна рада провела загальну мобілізацію, довівши чисельність армії до 250
тисяч чоловік. Прискорено будувалися всі прикордонні укріплення, були
заміновані гірські перевали.
Протягом майже п'яти років Швейцарія перебувала в центрі подій. Визначальну
роль у формуванні лінії її поведінки зіграла політика нейтралітету. У той же
час Німеччина нехтувала нейтралітетом Бельгії й Люксембургу. І навряд чи
швейцарська армія могла запобігти окупації країни або прохід через неї однієї з
воюючих держав.
Країни Троїстого союзу, як й Антанти, не торкалися Швейцарії з інших причин.
По-перше, після вторгнення німців у Бельгію, тобто використання найкоротшого
шляху до Парижа, не було стратегічної необхідності вторгнення у Швейцарію.
По-друге, наявність нейтральної країни серед суцільної лінії фронтів, та ще й
географічно розташованої в епіцентрі подій, влаштовувало обидві воюючі сторони,
тому що відкривало можливості для торгівельних зв'язків в обхід блокади і для
політичних контактів.
Нейтральна країна в серці Європи, оточена воюючими державами, таким чином
виконала функцію, що союзники їй передбачили і яку їй ще стояло виконати в
Другій світовій війні. Стосовно сфери зовнішньої політики, оскільки Швейцарська
Конфедерація не брала участі у війні (безпосередньо не входила до жодного з
блоків), вона не була запрошена на Версальську мирну конференцію. Питання про
її нейтралітет навіть не порушувалося.
Складним для Швейцарії виявилося питання про вступ до Ліги Націй. Проведений 16
березня 1920 року плебісцит дав результат на користь вступу. “Унікальне
становище” Швейцарії було визнано Радою Ліги, коли після тривалих переговорів
вона була прийнята до Ліги на правах первісного члена, однак за умови, що “вона
не буде зобов'язана брати участь у воєнних діях або дозволяти прохід іноземних
військ через свою територію або підготовку в її межах військових заходів” [64,
с. 197]. Від участі в невоєнних санкціях Швейцарія не звільнялася.
Необхідність установлення особливого статусу для Швейцарії обумовлювалась
фактом її постійного нейтралітету. Свого часу повноважний представник СРСР у
Лізі Націй М. М. Литвинов відзначив, що захист нейтралітету Швейцарії аж ніяк
не входить до обов'язків Ліги. “Нейтралітет Швейцарії гарантується іншими
договорами, які залишаються чинними...” [118, с. 180]. Членство в Лізі Націй
сприяло активнішому залученню Берна до світової політики.
Швейцарська Конфедерація в міжвоєнний період значно зміцнила свій престиж на
міжнародній арені та вплив на світові процеси. На її території були розташовані
штаб-квартири перших міжнародних організацій, що свідчило про високий рівень
довіри до Швейцарії з боку світового співтовариства. Однак пасивність щодо
діяльності фашистських режимів й економічне співробітництво з ними сприяли
їхньому зміцненню, а, отже, наближенню Другої світової війни.
Завдяки своєму розташуванню в самому центрі Західної Європи, Швейцарія мала в
Другій Світовій війні досить важливе стратегічне значення. Вона розділяла вісь
„Берлін – Рим” навпіл, через неї проходили сухопутні транзитні шляхи через
Альпи. Крім того, Швейцарія мала розвинуту алюмінієву промисловість, що
становила чималу цінність для військового виробництва. Саме тому Швейцарія
посідала чильне місце в стратегічних задумах гітлерівського керівництва.
Як показали документи, захоплені після розгрому Німеччини і її сателітів, ще у
1940 році в Берліні був розроблений план вторгнення у Швейцарію під кодовою
назвою “Танненбаум” (“Ялина”). Загалом німецький генеральний штаб розробив
дев'ять планів поглинення Швейцарії [283, с. 78].
Проте наступ через Швейцарію не обіцяв швидкого успіху німецьким військам, тому
що їм довелося б долати важко прохідну ділянку Юрського масиву та прикордонні
швейцарські укріплення. Після нападу Німеччини на Данію й Норвегію, у
швейцарського народу зникли останні ілюзії, що Німеччина в цій війні буде
дотримуватися нейтралітету малих держав. Головна причина, через яку цей план не
був здійснений, полягала в тому, що Німеччина почала підготовку до нападу на
СРСР.
Не менш важливу роль у долі Швейцарії зіграв і той факт, як і під час Першої
світової війни, що через швейцарські банки й фірми, що мали розгалужені
зв'язки, Німеччина могла одержувати стратегічну сировину та військові
матеріали, так само як і кошти для їхньої оплати. Після 1943 року Швейцарія
стала надійним місцем зберігання найважливіших військово-політичних документів
і награбованих цінностей Третього рейху.
Продумана й збалансована, така, що відповідала вимогам сформованої кон'юнктури,
зовнішня політика Швейцарії сприяла тому, що Альпійська Республіка зуміла
уникнути нещастя війни. Важливу роль у недоторканності її території зіграла
відсутність гострої військової необхідності у вторгненні на її землі одного з
воюючих угруповань.
Досить послідовна політика постійного нейтралітету сприяла зміцненню
міжнародного становища Швейцарії і протягом функціонування біполярної системи
міжнародних відносин. Хоча в 50-і роки набули популярності доктрини
“нейтралітету й солідарності” та “збройного нейтралітету”, які дещо ревізували
класичну формулу швейцарського нейтралізму [62]. Відповідно до цих доктрин,
дотримання політики нейтралітету не заважає зближенню Швейцарії з країнами
НАТО, які “ближч
- Київ+380960830922